Якщо чоловік мав право на відстрочку, проте не скористався можливістю реалізації цього права та не оформив його у відповідний спосіб, то він потім не може оскаржити дії ТЦК з його мобілізації. На це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 1 жовтня 2024 року по справі №200/4189/22.
Обставини справи
Вчитель історії та права навчально-виховного комплексу у серпні 2022 року пред`явив позов до ТЦК, у якому просив суд визнати протиправними дії відповідача щодо призову його на військову службу під час мобілізації та відправлення у військову частину і зобов`язати відповідача звільнити його в запас.
Посилався на те, що під час мобілізації 7 березня 2022 року ТЦК призвав його на військову службу. Водночас зазначав, що він є вчителем історії та права навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІІ ступенів №3» з повним тижневим навантаженням 18 годин.
У цьому контексті позивач наголошував на тому, що для таких працівників стаття 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає відстрочку від призову.
Рішенням судів у задоволенні позову відмовлено. Суди виходили з того, що чоловік мав право на відстрочку на підставі закону про мобілізацію, однак для застосування цієї норми ні позивач, ні освітній заклад не повідомили ТЦК про наявність такого права, тому відповідач не володів інформацію про наявність підстав для відстрочки.
Отже, порядок мобілізації не був порушений і останній добровільно прибув до ТЦК для мобілізації.
Крім цього, суди указали на те, що рішення про мобілізацію та призов є актом індивідуальної дії, актом разового застосування, який станом на час вирішення справи вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби.
На цьому тлі суди виснували, що після мобілізації виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ №1153/2008. Рішення про призов та про призначення до військової частини вже реалізовані, а тому їхнє скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.
Крім того, як з’ясували суди, перед тим, як 7 березня 2022 року призвати позивача, вивчалась його особистість (бажання проходити військову службу, придатність до військової служби у воєнний час), у ході чого було з`ясовано, що позивач патріотично налаштований, виявляв бажання проходити службу і брати участь у захисті України в лавах ЗСУ.
Окрім того, висловлював бажання проходити військову службу саме разом зі своїм рідним братом.
Зважаючи на побажання позивача, відсутність причин які унеможливили би проходження військової служби його разом з братом, був призваний за мобілізацією до лав ЗСУ, та в подальшому відправлено для проходження військової служби до військової частини Сил територіальної оборони ЗСУ.
Особова справа на позивача не була заведена, так як це не передбачено законодавством по причині того, що останній раніше не проходив службу в ЗСУ за контрактом.
Відповідно до листа відділу освіти Добропільської міської ради від 3 березня 2023 року, відомості про позивача з метою його бронювання до ТЦК не подавалися.
Позиція Верховного Суду
На момент призову на військову службу (7 березня 2022 року) чоловік відповідно до абзацу 3 ч. 3 статті 23 Закону про мобілізацію мав право на одержання відстрочки.
У контексті доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на те, що право на відстрочку повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Суди першої й апеляційної правильно зазначили, що матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення мобілізаційних процедур чоловік надавав ТЦК документи для підтвердження наявності у нього статусу педагогічного працівника та оформлення права на відстрочку.
ТЦК, своєю чергою, вказував на те, що не отримував жодних документів, які б підтвердили наявність підстав для надання чоловіку відстрочки, у зв`язку з чим центр не володів такою інформацією на час його мобілізації.
Надану позивачем довідку відділу освіти міської ради від 21 липня 2022 року про підтвердження місця роботи Суд відхиляє, оскільки вона була видана закладом освіти через 4 місяці після його призову, а тому не могла бути взята до уваги ТЦК під час мобілізації 7 березня 2022 року.
З аналізу пункту 11 Положення №154 вбачається, що оформлення відстрочки належить до повноважень районних ТЦК. Вони також ведуть спеціальний облік цих осіб.
Водночас відповідно до ч. 11 статті 38 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабміном, через ЦНАП та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Тобто, з метою ведення районними ТЦК спеціального обліку військовозобов`язаних, резервістів, які мають право на відстрочку, на останніх покладено обов`язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.
Отже, право на відстрочку кореспондується з обов`язком військовозобов`язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про актуальну місце праці й посаду.
Подібний висновок за схожих обставин Верховний Суд уже робив у постанові від 18 січня 2024 року у справі №280/6033/22.
З цього приводу суди попередніх інстанцій обґрунтовано зауважили відсутність доказів звернення позивача чи навчально-виховного комплексу до ТЦК з наданням підтверджуючих документів.
Твердження позивача про відсутність згоди на проходження військової служби під час мобілізації Суд оцінює критично, оскільки суди попередніх інстанцій не встановили і матеріали справи не підтверджують того, що чоловік з моменту призову на військову службу (7 березня 2022 року) до пред`явлення позову 25 серпня 2022 року вчиняв дії, які би свідчили про його незгоду з призовом та проходженням військової служби.
Водночас наявність згоди позивача на мобілізацію не може свідчити про порушення ТЦК приписів закону про мобілізацію.
Фактичні обставини справи та правове регулювання спірних правовідносин дозволяють Суду дійти висновку, що позивач не скористався можливістю реалізації права на відстрочку та оформлення його у відповідний спосіб.
На цій основі Верховний Суд погоджується з висновком судів першої й апеляційної інстанції, що оскаржені дії ТЦК були вчинені правомірно та підстави для визнання їх протиправними відсутні.
Нагадаємо, що аналогічну позицію Верховний Суд висловив по справі №160/10728/23, вказавши, що якщо професор університету сам не повідомив ТЦК про наявність підстав для відстрочки, то його мобілізація правомірна.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
