У грудні виповниться 7 років з початку роботи в Україні нового Верховного Суду. Наша держава наразі продовжує рухатися у напрямі подальших реформ – зокрема в рамках євроінтеграції. Про те, як можна підсумувати ці сім років роботи, чи є потреба у перегляді структури Верховного Суду, та які нові виклики постали перед Верховним Судом, «Судово-юридичній газеті» в ексклюзивному інтерв’ю розповів його голова Станіслав Кравченко.
Бесіду вела Наталя Мамченко,
«Судово-юридична газета»
Як для себе Ви можете підсумувати ці 7 років роботи нового Верховного Суду? З чим довелося стикнутися, які виклики подолати? Чи можна стверджувати, що висловлені у 2016–2017 роках побоювання стосовно неможливості синергії в одному органі професійних суддів, представників адвокатури та наукового середовища не справдилися?
Найголовніше, що треба відзначити, – це те, що в умовах війни й пов’язаних із нею безпекових викликів і логістичних труднощів судовій системі вдалося встояти, забезпечити безперебійну роботу, належний доступ громадян до суду та впоратися з розглядом нових категорій справ.
Якщо говорити власне про Верховний Суд, то ці сім років показали, що реформа касаційної інстанції відбулася і її результати доволі успішні. Багато із задуманого було ефективно реалізоване. Реформа спрямовувалася на те, щоб створити нові інструменти забезпечення єдності судової практики та інституційно вирішити ті проблеми, які існували раніше. І на сьогодні можна констатувати, що ми маємо значний успіх у цих процесах і ті механізми, які були надані Верховному Суду, спрацювали.
Виклики, які довелось подолати, – це насамперед навантаження на Верховний Суд. Від вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України нам було передано близько 70 тисяч справ. Перших два роки судді ВС працювали в умовах екстремального навантаження, і це великою мірою вплинуло на кількість розглянутих справ та правових позицій, які формувалися касаційними судами.
Зараз навантаження також є доволі істотним, але наявний досвід допомагає справлятись із цими складнощами.
Стосовно синергії представників різних правових професій, то, як на мене, це питання вже втратило свою актуальність з огляду на те, що за ці сім років ті, хто раніше не працював суддею, вже набули значного суддівського досвіду.
Загалом наявність різного досвіду не має нас приводити до висновку про те, що такі представники демонструють різні позиції, а також про існування певних непорозумінь саме у зв’язку з різним попереднім досвідом. Так не є і не буде. До того ж, у певному сенсі різний досвід дає можливість ще ретельніше опрацьовувати правові проблеми, які вирішує Верховний Суд, дивитися на варіанти їх вирішення під більшою кількістю точок зору.
Які кадрові та організаційні виклики нині постали перед Верховним Судом? Як вдається досягти консенсусу в питаннях організації роботи між різними касаційними судами?
У грудні ми будемо відзначати вже сьому річницю функціонування ВС, і весь цей час виклики, що стоять перед Судом, загалом залишаються незмінними. Не можу сказати, що цей рік став якимось особливим у цьому сенсі.
Із найбільш актуального – це значна кількість суддів, які звільнилися у відставку у 2022 році, і водночас велика кількість справ, що надійшли на розгляд ВС у 2023–2024 роках.
Щотижня Верховний Суд отримує на розгляд близько 1,5–2 тисяч справ і приблизно таку ж кількість справ розглядає. Щороку це загалом орієнтовно 85–90 тисяч справ. І на сьогодні судді дедалі частіше наголошують на тому, що таке навантаження є надмірним.
Наразі Верховному Суду вдається забезпечувати баланс між обсягами надходжень і розгляду, але нам вкрай необхідне кадрове підсилення – понад 40 посад суддів ВС є вакантними. Це питання ми порушуємо при кожній нагоді, зокрема, і в процесі перемовин щодо євроінтеграції.
Щодо досягнення консенсусу всередині Суду – це справді дуже важливо. Адже Верховний Суд є єдиною цілісною установою, і взаємодія між касаційними судами та Великою Палатою ВС відбувається за принципом «кожен окремо, але всі разом».
Тут я б розділив питання на два аспекти: процесуальний і непроцесуальний. Щодо процесуального консенсусу, то для його досягнення є інструменти, визначені в законі: розгляд справ палатами, об’єднаними палатами касаційних судів, Великою Палатою. І ці інструменти, на мій погляд, доволі ефективно себе показали.
Щодо непроцесуального консенсусу, то тут у нас також є певні алгоритми. Будь-які проблемні питання ми вирішуємо в найбільш демократичний спосіб – на нарадах, зборах суддів і засіданнях Пленуму ВС. Крім того, на засіданні Пленуму були створені робочі групи, що забезпечують опрацювання проблемних питань, які надалі будуть вирішуватися Пленумом.
Також ми регулярно ініціюємо обговорення певної проблематики в межах заходів із залученням представників інших судів.
Відповідно до домовленостей з МВФ, до кінця 2024 року Верховна Рада України повинна ухвалити закон про Вищий суд з публічно-правових спорів. Вочевидь, що на конкурс до цього суду можуть подати свої кандидатури судді Верховного Суду. Як це може вплинути на кадровий потенціал Верховного Суду? Чи ведеться обговорення проєкту закону про створення цього суду з Верховним Судом?
Нещодавно на сайті Верховної Ради України було опубліковано проєкт відповідного закону. Ще один проєкт надійшов на опрацювання Верховного Суду з Міністерства юстиції України, і позиція щодо них наразі формується (3 грудня стало відомо, що Верховна Рада відправила суб’єктам законодавчої ініціативи відповідні законопроекти на доопрацювання – прим. ред.).
Ми вже бачимо концепцію створення цього суду й розуміємо, що його структура буде подібною до структури Вищого антикорупційного суду, тобто, він складатиметься з першої та апеляційної інстанцій.
Ми підтримуємо створення такого суду і вважаємо, що дійсно є сфера правовідносин, спори щодо яких мають розглядатися саме цим судом. До того ж ми зацікавлені в тому, щоб справи, які розглядаються Касаційним адміністративним судом у складі ВС як судом першої інстанції, розглядалися в новоствореному суді. Це суттєво зменшить навантаження на ВС, і судді КАС ВС зможуть більше зосередитися на своїй основній – касаційній – функції, оскільки розгляд справ по першій інстанції вимагає значно більше організаційних зусиль і, відповідно, витрати часу на це є доволі значними.
Водночас Верховним Судом як судом першої інстанції, на мій погляд, все ж мають розглядатися скарги суддів на рішення Вищої ради правосуддя, виборчі спори та, можливо, деякі інші категорії справ.
Щодо того, що судді ВС будуть потенційними кандидатами на посади суддів у новоствореному суді, відверто кажучи, я маю сумніви, оскільки Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України. Тож, з огляду на кар’єрний розвиток, це буде вважатися пониженням. Хоча теоретично це не виключено.
Які пропозиції озвучував Верховний Суд до нині фіналізованого проєкту Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на період до 2029 року?
Ми вели доволі конструктивний діалог із розробниками цієї Стратегії: неодноразово комунікували щодо необхідності зміни мапи судів, розроблення механізму забезпечення єдності судової практики у справах, які не підлягають касаційному перегляду, а також стосовно створення ефективних касаційних фільтрів для того, щоб зменшити навантаження на Верховний Суд. В результаті відповідні положення були включені до проєкту Стратегії, який надходив на опрацювання Верховного Суду.
Разом із тим деякі пропозиції, викладені в проєкті Стратегії, були не до кінця зрозумілими. Наприклад, щодо перегляду структури Верховного Суду. Дехто з наших колег бачив це таким чином, що слід відмовитися від касаційних судів у складі ВС і створити замість них палати. Безперечно, це підсилить роль Голови та зробить Суд більш централізованим. Але, очевидно, не всі пам’ятають, що це, власне, структура Верховного Суду України. Тобто нам фактично пропонують повернутися до того, із чого починалася судова реформа. Якщо це так, то з таким підходом я, безсумнівно, не можу погодитись.
На наш погляд, необхідності в такому напрямі Стратегії розвитку системи правосуддя немає.
Загалом маю відзначити, що підхід до формування запропонованого проєкту Стратегії є доволі комплексним, а його реалізація, безумовно, сприятиме вдосконаленню системи правосуддя.
Також варто зауважити, що ця Стратегія корелюється з розробленням дорожньої карти реформ, якої очікує від нас Європейський Союз. Ці речі взаємоповʼязані, і реалізація Стратегії водночас наближатиме правову систему України до вимог ЄС.
У проєкті Стратегії діяльності Верховного Суду присвячено окремий підрозділ. За словами заступниці Керівника ОП України Ірини Мудрої, питання «переатестації» суддів ВС окремо не виділено, але йдеться про перевірку їхньої доброчесності та статків. Крім того, наразі у ВС наявна значна кількість вакансій, що становить понад 20%, а отже виникає питання добору суддів Верховного Суду. З огляду на це, у Стратегії передбачено питання вдосконалення кваліфікаційних вимог до кандидатів та конкурсних процедур. Чи відомо вже, як саме буде перевірятися доброчесність і статки суддів ВС? Та які саме нові кваліфікаційні вимоги будуть до кандидатів на посаду судді ВС?
Верховний Суд послідовно займає позицію, що наявних інструментів перевірки доброчесності суддів загалом і суддів ВС зокрема нині більш ніж достатньо. Це і майнові декларації, і декларації доброчесності, і моніторинг способу життя суддів та інші можливості, передбачені в межах дисциплінарних процедур. Складно уявити, які нові інструменти були б ефективнішими, ніж ті, що існують зараз. Тож питання швидше в тому, як ефективно використовувати вже наявні інструменти.
Вимоги до суддів ВС на сьогодні визначені Конституцією і законами України. Думаю, що тут ідеться про зміну не самих кваліфікаційних вимог, а лише процедури їх перевірки. Ми бачимо, що поточний конкурс в апеляційні суди вже певною мірою відрізняється від конкурсів до Верховного Суду, що проводились у 2016 і 2018–2019 роках. Мова йде, зокрема, про тестування на когнітивні здібності та знання історії української державності, і, вочевидь, такі ж вимоги будуть і до потенційних кандидатів на посади суддів Верховного Суду.
Щодо транспарентності конкурсних процедур – ми всі розуміємо важливість цього процесу. Тому необхідно спільно напрацювати такий формат проведення нового конкурсу, який задовольнив би всіх і зняв би всі можливі сумніви стосовно тих кандидатур, які зрештою стануть його переможцями.
На сьогодні доволі часто кажуть про те, що начебто є вимога Єврокомісії про додаткову перевірку суддів ВС.
Насправді це не так. У звіті Європейської комісії в межах Пакету розширення Європейського Союзу 2024 року зазначається: «Для посилення підзвітності судової влади та підвищення довіри до неї з боку громадськості Україна має ухвалити зміни до законодавства, переглянувши систему декларування доброчесності. Оновлена система має включати тимчасову, але змістовну процедуру перевірки суддів вищих судів із залученням незалежних експертів».
Також у звіті йдеться про «використання вдосконалених декларацій доброчесності та перевірок ВККС, перевірок майнових декларацій та моніторингу способу життя НАЗК, а також вдосконаленого добору суддів Верховного Суду на основі нової законодавчої бази та єдиних критеріїв оцінки доброчесності суддів, затверджених ВРП».
Як бачите, таких формулювань тут немає. Загалом ідеться про посилення доброчесності та подолання корупційних ризиків, що, звісно, не є тією перевіркою, про яку говорять деякі особи, значною мірою перекручуючи термінологію.
Ви висловилися стосовно перевірок фінансово-господарської діяльності судів Державною аудиторською службою. Чи відомо, що саме перевіряється та яка кінцева мета цих перевірок? На Ваш погляд, чи є потреба в законодавчому розмежуванні, закріпленні відповідних повноважень Держаудитслужби, аби в судах не виникало спорів стосовно її компетенції проводити такі перевірки?
Ідея зводилася до того, що суди мають бути максимально транспарентними в питаннях використання бюджетних коштів. І очевидно, що якщо орган державної влади, яким є суд, використовує бюджетні кошти, то уповноважений орган, відповідальний за контроль використання бюджетних коштів, має здійснити відповідну перевірку. І, звісно, суд не має цьому перешкоджати. Зрештою, це в інтересах суду, адже тим самим ми забезпечуємо транспарентність і показуємо, на що саме витрачені кошти платників податків.
З приводу того, що це питання має бути деталізоване в законодавстві, то, як на мене, це очевидно. Сьогодні, як ми знаємо, продовжується дискусія, і парламент має більш чітко врегулювати питання стосовно того, який з органів фінансового контролю буде здійснювати перевірку використання судами бюджетних коштів.
30 жовтня 2024 року Верховною Радою України ухвалено законодавчі зміни, відповідно до яких саме Рахункова палата буде тим органом, який здійснюватиме контроль за використанням коштів державного бюджету судами всіх інстанцій. Зараз цей Закон ще перебуває на підписі в парламенті, тож будемо стежити за тим, як розвиватиметься ця ситуація.
Парламент веде досить бурхливу законотворчість у питаннях так званої декриміналізації відповідальності за дезертирство та самовільне залишення місця служби. Так, 7 вересня набув сили Закон Nº 3902-IX (законопроєкт №11322), який декриміналізує дезертирство та С3Ч, якщо це відбулося вперше, але за низки умов. Не встигли суди почати застосовувати на практиці новий Закон, зʼявився вже новий законопроєкт №12095. Втім, у ГНЕУ ВР вказали, що він може внести хаос у питання про порядок відкриття кримінального провадження, проведення досудового розслідування та направлення матеріалів про звільнення від кримінальної відповідальності. Чи проводилися консультації з Верховним Судом стосовно цих законопроєктів, аби уникнути проблем у правозастосуванні судами?
Загалом я вважаю, що це дуже своєчасний і необхідний крок парламенту, оскільки вирішення цього питання прямо впливає на обороноздатність нашої держави та національну безпеку.
Верховний Суд висловив позицію стосовно проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення кримінальної відповідальності за злочини проти встановленого порядку несення або проходження військової служби під час дії воєнного стану» (реєстр. №11322).
Саме цей Закон України (Закон Nº3902-IX) набув чинності 7 вересня 2024 року. У висновку на цей законопроєкт Верховний Суд висловив низку зауважень стосовно процедурних питань звільнення від кримінальної відповідальності за кримінальні правопорушення, передбачені статтями 407, 408 розділу ХІХ Кримінального кодексу України.
Зокрема, це зауваження стосовно порядку підтвердження дійсності намірів особи, яка заявила клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 401 КК України, продовжити проходження військової служби, а також стосовно механізму застосування правових наслідків до осіб, які звільнені від кримінальної відповідальності на підставі запропонованої частини п’ятої статті 401 КК України, однак у подальшому відмовилися продовжити проходження військової служби.
Також було констатовано відсутність у законопроєкті положень про порядок отримання згоди командира (начальника) військової частини (установи) про можливість продовження підозрюваним проходити військову службу.
Крім цього, Верховний Суд звернув увагу на неузгодженість окремих пропозицій законопроєкту № 11322 стосовно статті 616 Кримінального процесуального кодексу України та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 та пункту 3 частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Більшість зауважень Верховного Суду були враховані Комітетом Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності при підготовці законопроєкту до розгляду.
Стосовно висловлення позиції Верховного Суду про проєкт Закону України «Про внесення зміни до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» (реєстр. №12095) Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки не звертався.
Ще один приклад, коли правотворчість відбулася, але з правозастосуванням виникли проблеми, – прийняття закону про декриміналізацію дрібних крадіжок. Нещодавно об’єднана палата ККС ВС висловила свою позицію стосовно застосування цього закону, але перед цим у ККС ВС були різні позиції. Чи можна сказати, що в питаннях долі засуджених та тих, кого судять за такі крадіжки, наразі поставлено крапку? Чи запитував законодавець думку Верховного Суду перед прийняттям цього закону і як вийшло так, що після його ухвалення в судах відбувся різнобій практики?
Я б не виокремлював це питання серед сотень інших, пов’язаних із тлумаченням законодавства, складнощів, що виникають у звʼязку із законодавчими новелами. Можна пригадати десятки прикладів того, як у судовій практиці дискусійними ставали питання, повʼязані із внесенням змін до законодавства.
Питання щодо декриміналізації крадіжки було в усіх на слуху, тому, можливо, і склалося враження, що це якась екстраординарна ситуація. Але насправді ВС щороку вирішує десятки подібних правових проблем. У цьому випадку труднощі були у зворотній дії закону про кримінальну відповідальність. Це питання є доволі непростим і неоднозначним у теорії, і, власне кажучи, така складність завжди обʼєктивно зумовлює існування різних, подекуди полярних, поглядів на вирішення цієї правової проблеми.
Слід відзначити, що цього разу Верховний Суд зумів дуже оперативно відреагувати на проблему, зокрема завдяки тому, що аналогічні справи вже перебували на розгляді ВС і нам не потрібно було очікувати, поки вони будуть розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій.
З приводу наявності різних позицій – я б не погодився із цим висновком. Спочатку колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі ВС сформулювала правовий висновок про те, що насправді відбулася декриміналізація такого діяння. Згодом інша колегія, не погоджуючись із такою позицією, 29 серпня 2024 року передала справу на розгляд об’єднаної палати ККС ВС.
Але тут я маю наголосити, що протилежного рішення не було ухвалено. ОП ККС ВС вже за результатами розгляду цієї справи досить оперативно на це зреагувала й у постанові від 7 жовтня 2024 року фактично реалізувала правовий підхід, який до цього був реалізований колегією, сформулювавши висновок про те, що насправді декриміналізація відбулася.
Тому можемо констатувати, що в цьому питанні поставлено крапку. Звісно, можуть виникати й інші питання – процесуальні або на етапі виконання рішення, але, маючи позицію щодо цієї правової проблеми, впоратись з іншими буде вже значно простіше.
Щодо того, чи запитували думку ВС перед прийняттям цього закону – ні, цей законопроєкт на опрацювання Верховного Суду не надходив.
Стосовно яких законопроєктів щодо внесення змін до КК та КПК, які наразі готуються до прийняття в цілому, висловлював свої суттєві зауваження Верховний Суд для того, аби потім запобігти різному правозастосуванню?
Протягом першого півріччя 2024 року Верховний Суд направив висновки на 37 законопроєктів, які містять пропозиції про внесення змін до КК України та КПК України.
На сьогодні в Комітеті Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності на опрацюванні перебуває низка проєктів законів України, стосовно яких Верховний Суд направив свої зауваження та рекомендації. Серед них, зокрема:
1) проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо кримінальної відповідальності за пособництво державі-агресору» (реєстр. № 11525);
2) проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та Кримінально-виконавчого кодексу України щодо позбавлення статусу ветерана війни» (реєстр. № 11535) ;
3) проєкт Закону України «Про внесення змін до розділу XIX Кримінального кодексу України щодо відповідальності за безповоротні втрати особового складу та/або знищення військової техніки або іншого військового майна та розслідування подібних фактів» (реєстр. № 11382);
4) проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів щодо врегулювання порядку інформування прокурорів про виявлення активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні» (реєстр. № 11473);
5) проєкт Закону України «Про внесення змін до статті 219 Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення строків досудового розслідування у кримінальних провадженнях, у яких особі не повідомлено про підозру» (реєстр. № 12060);
6) проєкт Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо уточнення порядку отримання та оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача чи прокурора» (реєстр. № 11450).
Крім цього, було направлено висновки стосовно проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо позбавлення державних нагород за популяризацію або пропаганду держави-агресора чи вчинення інших протиправних дій проти України» (реєстр. № 11410).
20 листопада 2024 року законопроєкт прийнято Верховною Радою України і в цей же день Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо позбавлення державних нагород за популяризацію або пропаганду держави-агресора чи вчинення інших протиправних дій проти України» було невідкладно підписано Президентом України.
Також Верховний Суд надав зауваження стосовно проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією» (реєстр. № 12039), який було прийнято 29 жовтня 2024 року (Закон України № 4033-IX) та який набрав чинності.
Верховна Рада готується прийняти закон про спрощення процедури укладення угод зі слідством у корупційних злочинах (станом на 4 грудня відповідний Закон 4033-IX вже чинний – прим. ред.). Які наслідки це може мати для відповідних справ?
Цей законопроєкт був на опрацюванні Верховного Суду, і ми висловлювали свої пропозиції щодо необхідності внесення змін до статті 75 КК України для того, щоб законодавство містило належну правову основу для реалізації інституту угод у цих видах кримінальних проваджень.
Загалом це більше політико-правове питання, тому в цьому випадку парламенту видніше, яким чином слід врегульовувати цю сферу правовідносин. Вочевидь, наслідком буде розширення можливостей укладення угод у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень. Якихось проблем на етапі правозастосування принаймні наразі ми не бачимо. А про ті проблеми, які, на нашу думку, могли виникати, ми вказували у своїх пропозиціях до парламенту, і пропозиції були враховані.
Чи повинен, на Ваш погляд, Верховний Суд мати право законодавчої ініціативи, аби грати на випередження у питаннях, які викликають проблеми у правозастосуванні?
Ні, Верховний Суд не повинен мати права законодавчої ініціативи. Ми всі добре розуміємо ідею та систему розподілу влад. Для тих, хто добре знає, як відбувається законодавчий процес, очевидним є те, що саме по собі право законодавчої ініціативи не відіграє жодної ролі, оскільки можна внести законопроєкт у парламент і він не матиме подальшого руху за тих умов, якщо народні депутати або профільний комітет не триматимуть питання його проходження на контролі й не включатимуть його до порядку денного. Тому саме по собі право законодавчої ініціативи, на мою думку, не виглядає ефективним.
Інша справа – налагодження ефективної взаємодії Верховного Суду та парламенту. На сьогодні можу сказати, що така взаємодія є і вона доволі конструктивна. Ми активно комунікуємо із двома профільними комітетами – з питань правової політики та з питань правового забезпечення правоохоронної діяльності. Голови цих комітетів Денис Маслов і Сергій Іонушас доволі оперативно й конструктивно реагують на ті проблеми, які констатує Верховний Суд у висновках на законопроєкти, що надходять нам на опрацювання. Хотів би принагідно висловити вдячність за професійну взаємодію з їхнього боку.
Є і можливість безпосередньо звернутися до цих комітетів, коли ми самі бачимо певні правові проблеми, які потребують реагування на законодавчому рівні. І такий формат також дає свої плоди.
Крім того, потрібно розуміти, що ледь не кожна справа, яка перебуває на розгляді Великої Палати ВС, свідчить про те, що законодавство не є досконалим і значна кількість норм потребує доопрацювання. Минулого року ми підготували лист Голові ВРУ, в якому навели проблематику, яка випливала саме з недоліків закону, і, власне, саме ці недоліки приводили ці справи до ВС.
Тому я думаю, що розвивати взаємодію судової влади із законодавчою потрібно саме в такій парадигмі й така горизонтальна взаємодія цілком може бути ефективною за умови конструктивного підходу обох сторін навіть в умовах формальної відсутності права законодавчої ініціативи у ВС.
Періодично порушується питання створення військової юстиції, в якій будуть окремі військові суди. На Ваш погляд, чи актуальне наразі це питання з огляду на фінансово-економічну ситуацію в Україні? Чи справляються судді загальних судів зі справами, які стосуються відповідної категорії злочинів?
Верховний Суд загалом підтримує ідею створення військової юстиції. Водночас ми маємо бути реалістами й розуміти, що її створення – це питання не одного року, оскільки потрібно спочатку створити суди, потім провести конкурси до них та подбати про їх матеріально-технічне забезпечення.
Ми розуміємо, що в умовах війни цей процес може бути доволі тривалим. Тому на сьогодні паралельно розглядається можливість запровадження спеціалізації суддів у судах. Це знову ж таки має певні складнощі, повʼязані з недостатнім кадровим забезпеченням судів. Це хоча і не повністю альтернативна, але більш швидка процедура, яка може сприяти нам у вирішенні проблем, повʼязаних із розглядом кримінальних проваджень щодо військових злочинів.
Потрібно також розуміти, що кримінальні провадження стосовно цієї категорії злочинів розглядаються національними судами ще із 2014 року і відповідна судова практика вже напрацьована як судами першої та апеляційної інстанцій, так і Верховним Судом.
Спеціалізація як суддів, так і судів має сприяти вдосконаленню якості та оперативності розгляду відповідних справ. Водночас проблеми, які ми зараз бачимо, вирішуються у звичайному режимі.
Я, як суддя ККС ВС, брав участь у розгляді таких справ і маю відзначити, що специфіка у них справді є, і для ухвалення рішення необхідно аналізувати багато питань, враховуючи нюанси військової служби. Проте сказати, що на сьогодні судді із цим не справляються, я не можу.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
