Та обставина, що чоловік відповідно до закону про мобілізацію не підлягає призову на військову службу, оскільки є здобувачем фахової вищої освіти, не дорівнює звільненню його від обов`язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову на військову службу.
При цьому наявність такої відстрочки не звільняє від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану. На це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 квітня 2024 року по справі №520/7954/22.
Обставини справи
Позивач – студент Харківського національного університету будівництва та архітектури, отримав відстрочку у зв’язку з навчанням.
У березні 2022 року він звернувся до представництва тероборони Харкова з метою проходження добровольчих навчань з подальшою можливістю добровільного укладання контракту на проходження служби. По закінченню підготовки позивач отримав посвідчення про приписку з відміткою про призов на військову службу.
Згідно з наказом командира військової частини, позивача було зараховано до списків особового складу військової частини.
Позивач вказав, що не надавав добровільної згоди на його мобілізацію командиром військової частини, оскільки він є призовником, а не військовозобов’язаним, призов його на військову службу командиром військової частини був здійснений з порушенням.
Рішенням суду першої інстанції позов студента було задоволено, однак апеляційний суд скасував це рішення та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.
Суд виходив з того, що на позивача, як на призовника, покладено обов’язок повідомляти відповідний орган, де він перебуває на військовому обліку, зокрема, про його освіту. Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів того, що під час проведення мобілізаційних процедур, позивачем до військової частини надавалися будь-які документи на підтвердження того, що він є студентом та має право на відстрочку від призову.
Крім того, суд урахував, що доказів примусового призову позивача на військову службу матеріли справи не містять, позивач добровільно прибув до одного з місць дислокації територіальної оборони м. Харкова, де пройшов навчання.
Позиція Верховного Суду
Як зазначив Верховний Суд, позивач зарахований на перший курс Харківського національного університету будівництва та архітектури у 2020 році, тобто задовго до введення воєнного стану, що виключає наявність у позивача умислу здобуття вищої освіти з метою ухилення від призову.
Рішенням районної призовної комісії у 2020 році позивачу була надана відстрочка у зв`язку з навчанням. Також у довідці зазначено, що на військову службу за призовом під час мобілізації він не призивався.
Довідкою ТЦК підтверджено наявність у чоловіка права на відстрочку від призову на строкову військову службу.
Щодо відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, то це питання регулює стаття 23 Закону № 3543-XII.
Так, статтею 23 Закону № 3543-XII передбачено відстрочку для здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що:
- призовник і військовозобов`язаний – це різні категорії громадян у сфері військового обліку;
- строкова військова служба і військова служба за призовом під час мобілізації – це різні види військової служби. До строкової служби можуть бути призвані призовники, до військової служби за призовом під час мобілізації – військовозобов`язані;
- призовники можуть отримати відстрочку від строкової служби, військовозобов`язані – від служби за призовом під час мобілізації.
Водночас колегія суддів наголошує на тому, що станом на час виникнення спірних у розглядуваній справі правовідносин, в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію.
Мобілізація по своїй суті є логічним продовженням обов`язкового призову на строкову військову службу, яка під час дії воєнного стану не проводиться.
При цьому правове регулювання військового обов`язку здійснюється відповідно до Закону № 2232-XII, а право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначається статтею 23 Закону № 3543-XIII.
Оцінюючи доводи скаржника про те, що позивач, відповідно до статті 23 Закону № 3543-XII не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, оскільки він був здобувачем фахової вищої освіти, колегія суддів зазначає, що указана обставина не дорівнює звільненню його від обов`язку проходження військової служби, а надає лише право на відстрочку від призову на військову службу.
При цьому наявність такої відстрочки не звільняє позивача від виконання військового обов`язку в частині таких складових як от приписка до призовних дільниць; дотримання правил військового обліку, як і від вірогідності бути залученим до виконання робіт, які мають оборонний характер в особливий період під час правового режиму воєнного стану.
Зазначені вище висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 17.07.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 19.09.2023 у справі № 160/14641/22, від 16.11.2023 у справі № 160/15200/22.
Отже, на момент призову на військову службу позивач, відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII, мав право на одержання відстрочки від призову за мобілізацією.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не може бути призваним за мобілізацією, в силу наявного правового статусу здобувача фахової вищої освіти.
Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що право на відстрочку повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №280/6033/22.
Отже, право на відстрочку від призову на строкову військову службу, військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов`язком призовників, військовозобов`язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про зміну рівня освіти.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач у 2020 році повідомив відповідний орган, де він перебував на військовому обліку як призовник, про те, що він є здобувачем вищої освіти денної форми навчання.
Отже, посилання суду апеляційної інстанції на те, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що під час проведення мобілізаційних процедур, позивачем до військової частини надавалися будь-які документи на підтвердження того, що він є студентом та має право на відстрочку від призову, є безпідставними, оскільки не відповідають вимогам частини 11 статті 38 Закону № 2232-XII.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з відміткою у посвідченні про приписку до призовної дільниці, позивач був призваний на підставі Указу Президента від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» безпосередньо військової частиною.
Відповідач у своєму відзиві підтверджує факт зарахування позивача до особового складу військової частини.
Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції та відповідно до матеріалів справи, позивач є призовником.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зарахування позивача до списків військової частини, як то зазначено в оскаржуваному наказі, могло мати місце у випадках: або призову позивача на військову службу за мобілізацією; або укладення позивачем контракту на проходження військової служби.
Аналіз положень частини 5 статті 22 Закону № 3543-XII дає підстави для висновку про повноваження та можливості призову командиром військової частини на військову службу під час мобілізації тільки військовозобов`язаних, яким не є позивач, а щодо призовників такими повноваженнями наділені виключно ТЦК.
Отже, зарахування позивача до списків військової частини, як то зазначено в оскаржуваному наказі, могло мати місце лише у випадку укладення позивачем контракту на проходження військової служби (у добровільному порядку).
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що чинне законодавство України не забороняє у добровільному порядку, без відповідного виклику, приходити на збірні пункти чи до ТЦК, чи військової частини, чи СБУ, чи органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, з метою призову по мобілізації. При цьому, законодавець не розділяє осіб, які прийшли добровільно, а які викликані повісткою під час оформлення документів та фактичного призову. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що доказів примусового призову позивача на військову службу матеріли справи не містять, 22.03.2022 позивач добровільно прибув до одного з місць дислокації територіальної оборони м. Харкова, де пройшов навчання.
Так, дійсно, чинне законодавство не забороняє цього, проте чинне законодавство не дає право командиру військової частини діяти усупереч норм Закону № 3543-XII та Закону № 2232-XII, а саме: призивати призовників на військову службу не у добровільному порядку (за контрактом), а за мобілізацією. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що з позивачем був укладений контракт на проходження військової служби, тобто у добровільному порядку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ командира військової частини в частині: призначення до військової частини відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом та призначення та зарахування до списків особового складу військової частини позивача є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо висновку суду першої інстанції про те, що військові частини не уповноважені здійснювати безпосередній призов солдатів запасу в обхід ТЦК, Верховний Суд зазначає таке.
За змістом частини 9 статті 1 Закону № 2232-XII призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
У цій справі позивач, як зазначено вище, є призовником, а не солдатом запасу, незважаючи на те, що в оскаржуваному наказі він зазначений як солдат запасу, тому зазначений висновок суду першої інстанції є помилковим та підлягає виключенню з мотивувальної частини судового рішення.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, проте не всі мотиви, що стали основою рішення суду першої інстанції, є правильними, тому його мотивувальну частину необхідно змінити, виклавши її у редакції цієї постанови. Суд же апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову, тому його рішення підлягає скасуванню.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
