Особи є співвиконавцями умисного вбивства, якщо вони діяли з умислом на вчинення цього злочину та завдали потерпілому різні тілесні ушкодження, незалежно від того, яке з них виявилося безпосередньою причиною смерті останнього. На це вказав Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 14.01.2025 по справі №760/7012/17-к.
Обставини справи
Під час конфлікту один з обвинувачених завдав двох ударів ножем у шию та грудну клітку потерпілому, а інший обвинувачений, допомагаючи першому у подоланні опору потерпілого, вдарив того плоскогубцями в потилицю, знерухомивши його.
Після цього обвинувачені підпалили в кімнаті книжки і журнали, що призвело до отримання потерпілим опіків. Від проникаючого колото-різаного поранення шиї потерпілий помер на місці вчинення злочину.
Позиції судів першої та апеляційної інстанцій
Місцевий суд визнав винуватими і засудив обох обвинувачених за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. Апеляційний суд змінив цей вирок, закрив кримінальне провадження стосовного другого обвинуваченого на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину, а дії першого обвинуваченого перекваліфікував за ч. 1 ст. 115 КК.
Апеляційний суд не погодився з правовою оцінкою суду першої інстанції, зауваживши, що оскільки другий обвинувачений заподіяв тілесне ушкодження, яке не було причиною смерті потерпілого, то це спростовує наявність у нього умислу на вбивство і виключає його причетність до смерті потерпілого.
У касаційній скарзі прокурор зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою встановлені обставини й оцінив дії другого обвинуваченого ізольовано від дій першого, не вказавши характеру та спрямованості умислу другого.
Позиція Верховного Суду
Касаційний кримінальний суд скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
ККС вказав, що кожна з осіб, які з умислом на вбивство завдали потерпілому ушкодження, незалежно від того, яке з них виявилося безпосередньою причиною смерті, повинна нести відповідальність як співвиконавець.
Співвиконавцями умисного вбивства є також особи, котрі хоча й не вчиняли дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, здійснили частину дій, які група вважала необхідною для реалізації цього умислу.
Домовленість про спільне вчинення злочину може відбутися в будь-якій формі – усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що виражені через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про непричетність другого обвинуваченого до вбивства, зроблений лише на підставі того, що його удар не був безпосередньою причиною смерті, є необґрунтованим, оскільки не враховує всіх інших обставин справи, важливих для висновку про наявність чи відсутність спільного умислу.
Суд апеляційної інстанції не навів переконливих доводів, які спростовували б висновок суду першої інстанції про спільні дії обвинувачених, і не обґрунтував обставинами справи, що дії другого обвинуваченого не були пов’язані єдиним умислом і метою з діями першого.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
