Якщо особа під приводом організації незаконного перетину державного кордону військовозобов’язаним отримує від нього грошові кошти, не маючи реального наміру виконувати обіцяне, а лише використовує вигадану інформацію як спосіб заволодіння чужим майном, такі дії слід кваліфікувати як шахрайство (ст. 190 КК), а не як організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон (ст. 332 КК).
Визначальним для розмежування цих складів кримінальних правопорушень є мотив та мета вчиненого діяння. На це вказав Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 10 березня 2025 року по справі 466/5535/23.
Обставини справи
Обвинувачений, керуючи діями з організації незаконного переправлення через державний кордон України та сприяючи їх вчиненню шляхом надання потерпілому порад і вказівок, повідомив його, що з метою виготовлення дипломатичного паспорта України йому необхідно надати грошові кошти в сумі 200 доларів США як завдаток за надані ним послуги, чотири фотокартки, а також копії паспорта громадянина України, громадянина України для виїзду за кордон та ідентифікаційного номера.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, обвинувачений організував зустріч із потерпілим, у ході якої останній виконав його протиправні умови і надав копії своїх документів, фотокартки та грошові кошти в сумі 8000 грн, як завдаток за надані послуги.
Крім того, обвинувачений проінструктував потерпілого, що, коли дипломатичний паспорт буде готовий, їм необхідно поїхати до державної міграційної служби для підписання документів; роз’яснив, що певний час він не зможе самостійно перетнути державний кордон, а лише в його супроводі; решту грошових коштів у сумі 2000 доларів США потерпілий повинен йому надати після того, як обвинувачений перевезе його через державний кордон України.
Надалі обвинувачений повідомив потерпілому про необхідність надати йому грошові кошти в сумі 1800 доларів за організацію переправлення його через державний кордон України шляхом виготовлення дипломатичного паспорта громадянина України, потерпілий на це погодився. Однак протиправна діяльність обвинуваченого була припинена правоохоронними органами, а грошові кошти в сумі 1800 доларів вилучені.
Місцевий суд визнав винуватим і засудив обвинуваченого за ч. 3 ст. 332 КК. Апеляційний суд змінив цей вирок, застосувавши до засудженого положення ст. 69 КК.
У касаційній скарзі обвинувачений вказує про відсутність у нього умислу на організацію незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню, жодної змови з невідомими особами на вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення не було. Стверджує, що мав умисел на заволодіння грошовими коштами потерпілого шляхом шахрайських дій.
Позиція Верховного Суду
Касаційний кримінальний суд змінив рішення судів попередніх інстанцій. Перекваліфікував дії засудженого з ч. 3 ст. 332 КК на ч. 1 ст. 190 КК.
В обґрунтування позиції ККС ВС вказав, що в матеріалах кримінального провадження відсутні достатні й беззаперечні докази, які б доводили поза розумним сумнівом, що обвинувачений з корисливих мотивів організовував незаконне переправлення осіб через державний кордон України, керував цим чи сприяв цьому шляхом надання порад, настанов, інструктажу, а тому кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 332 КК є неправильною.
Незважаючи на фіксацію спілкування обвинуваченого з іншими особами щодо можливого виїзду за кордон, орган досудового розслідування не встановив реальності жодних із цих можливих домовленостей, механізму виготовлення документів та надалі фактичного перетину за допомогою обвинуваченого будь-якими особами державного кордону України.
Важливим у цьому провадженні є встановлення і доведення поза розумним сумнівом, що обвинувачений, умисно, з корисливих мотивів заволодіваючи чужим майном, зокрема беручи на себе при цьому певні зобов’язання, одразу не мав наміру їх виконувати, використовуючи певні обставини як спосіб реалізації умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману. Висновок про це може бути зроблений у тому числі виходячи із сукупності його фактичних дій.
З покладених в основу вироку доказів убачається, що обвинувачений жодних планів та деталей реалізації переправлення потерпілого через державний кордон України не розробляв, не обумовлював таких можливостей та не мав справжніх намірів, а його розмови зводилися до обману для незаконного заволодіння грошовими коштами, що безумовно свідчить про те, що дії обвинуваченого були способом шахрайства (вигаданою інформацією) та спрямовані на заволодіння грошовими коштами шляхом обману, а не організацію перетину державного кордону України, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК.
Крім того, на момент отримання від потерпілого документів, фотокарток та грошових коштів обвинувачений не мав на меті виконувати зобов’язання з організації чи керівництва або сприяння незаконного переправлення потерпілого через кордон, а інше не підтверджується матеріалами провадження, отже, дії обвинуваченого потрібно кваліфікувати саме як шахрайство.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
