ТЦК не лише не видав і не надав військовозобов’язаному оповіщення про його виклик і призов, а й здійснив призов без складання будь-яких документів та, відповідно, без надання позивачу жодного документу щодо його військового обліку та призову.
У постанові від 16 квітня 2025 року по цій справі 560/8465/24 Сьомий апеляційний адміністративний суд визнав дії ТЦК щодо призову протиправними. Втім, зі служби звільнити такого мобілізованого неможливо, зокрема, з огляду на позицію Верховного Суду щодо наслідків незаконної мобілізації.
Обставини справи
Позивач звернувся до суду з позовом до ТЦК та військової частини щодо протиправності дій з його призову та зарахування на службу. Рішенням окружного адміністративного суду в задоволенні позову було відмовлено.
Апеляційний адміністративний суд, даючи оцінку доводам в частині протиправності дій ТЦК, зазначив наступне.
Мобілізація (в тому числі здійснення призову) не є хаотичними діями органів державної влади, яка здійснюється на їх власний розсуд, а є діяльністю, що врегульована приписами відповідного законодавства, які є чинними навіть в умовах воєнного стану. ТЦК як уповноважені органи державної влади в установленому порядку та в межах повноважень повинні здійснювати виконання вимог чинного законодавства щодо військового обов`язку в цілому (а не лише призов на військову службу).
Призову (направленню) на військову службу передує належна реалізація уповноваженим органом повноважень щодо взяття громадянина на військовий облік, оформлення військово-облікового документу та забезпечення інших обов`язкових складових військового обліку, механізм організації та ведення якого визначено нормами Закону 2232-XII та Порядком організації та ведення військового обліку, затвердженого постановою Кабміну №1487.
Проте, як встановлено судом апеляційної інстанції у даному випадку, суб`єктом владних повноважень не забезпечено виконання повноважень, вчинення дій та оформлення документів, визначених необхідними передумовами для прийняття рішення про призов та його виконання, а вчинені відповідачем дії суперечать його повноваженням, з огляду на наступне.
Згідно ч. 1 статті 22 Закону 3543-XII, а також ч. 10 статті 1 Закону 2232-XII, громадяни зобов`язані прибувати (з`являтись) до ТЦК лише за викликом.
За ч. 3 статті 22 Закону 3543-XII, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти ТЦК у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників ТЦК) або у строки, визначені командирами військових частин.
За відсутності передбачених ч. 3 статті 22 Закону №3543-XII документів, якими визначені конкретні місце та строки необхідної (обов`язкової) явки військовозобов`язаного до військової частини або збірного пункту, у позивача не виникав обов`язок прибувати до ТЦК, а також обов`язок вибути до відповідного збірного пункту або військової частини, його не могло бути примушено до вчинення таких дій.
Натомість, з фактичних обставин справи та наданих на їх підтвердження доказів, які містяться в матеріалах справи, вбачається, що позивач 29.04.2024 року перебував в ТЦК, що підтверджується наказом від 29.04.2024 року щодо призначення та відправки його у військову частину.
Однак, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано жодного доказу, на підставі чого позивач перебував у ТЦК 29.04.2024 року і відносно нього було видано вказаний наказ, що свідчить про грубе порушення законодавства щодо проведення мобілізаційних заходів.
Досліджуючи матеріали справи та надані сторонами докази, колегією суддів встановлено, що у даному випадку ТЦК жодне оповіщення позивача не здійснювалось (як в частині необхідності уточнення даних, так і щодо необхідності явки для відправлення), будь-яке мобілізаційне розпорядження на його ім`я не видавалось.
Більше того, як підтверджується матеріалами справи, відповідачем не видавалось і не надавалось позивачу не лише оповіщення про виклик і призов, а натомість, відповідач здійснив вказані дії до позивача без складання будь-яких документів та, відповідно, без надання позивачу жодного документу щодо його військового обліку та призову.
Колегія суддів звертає увагу, що як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції було витребувано у ТЦК копії усіх облікових та/або внесених до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів документів чи документації відносно позивача, що були наявні, складались, отримувались чи пересилались, в зв`язку із веденням військового обліку щодо зазначеної особи, його призовом за мобілізацією та відправленням з ТЦК до військової частини.
Відповідачем надано наступні докази:
- витяг з наказу начальника ТЦК (по стройовій частині) від 1.05.2024;
- віддруковану копію облікової картки до військового квитка (військово-облікового документу).
Будь-які інші облікові та/або внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних документи чи документація щодо позивача у матеріалах справи відсутні.
Правовим наслідком зазначеного є висновок про те, що уповноваженим на проведення призову органом державної влади не забезпечено виконання покладених на нього нормами чинного законодавства обов`язків, які визначені необхідними передумовами призову особи на військову службу, а саме:
згідно пунктів 1.1.-.1.2. глави 1 розділу I Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ, що затверджено Наказом Міністра оборони №402, придатність за станом здоров`я до військової служби визначає військово-лікарська експертиза медичний огляд військовозобов`язаних та визначення ступеня їх придатності до військової служби.
Відповідно до пункту 3.5. глави 3 розділу II зазначеного Положення, до початку проведення медичного огляду ТЦК отримує дані від органів соціального забезпечення щодо осіб з інвалідністю. Під час проведення медогляду членам ВЛК повинна бути надана медична карта амбулаторного хворого за формою 025/о, виписки з медичної документації щодо перенесених захворювань, отриманих травм, поранень тощо, якщо така інформація відсутня в ЕСОЗ. Зазначені документи ТЦК до початку огляду подає для вивчення у ВЛК.
За пунктом 3.8. глави 3 розділу II Положення, після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного постанову про ступінь придатності до військової служби, яка оформлюється довідкою ВЛК (додаток 4) у двох примірниках.
Копія довідки видається особі, яка пройшла медичний огляд.
До суду першої інстанції відповідачем було надано витяг наказу від 1.05.2024 року, картка обстеження та медичного огляду, які вказували на загальну інформацію про те, що позивач був мобілізований з дотриманням діючого законодавства з вказаних питань.
Однак, до суду першої інстанції не було надано доказів щодо дотримання процедури проходження медогляду, не надано будь-яких доказів направлення на ВЛК.
Суд апеляційної інстанції констатує той факт, що частина цих документів була надана тільки до суду апеляційної інстанції, однак при цьому суду також не надано підтвердження вручення довідки від 30.04.2024 року засідання ВЛК, що є порушенням вищезазначених положень про військово-лікарську експертизу та проведення медогляду.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що проведення медогляду для визначення ступеня придатності з порушенням порядку та відсутність відповідних належним чином оформлених документів є підставою для безумовного висновку про безпідставність та неправомірність будь-яких подальших дій щодо призову позивача.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що до суду апеляційної інстанції надано наказ від 29.04.2024 року, виданий вказаним відповідачем щодо відправки позивача у військову частину. При цьому будь-яких підтверджень, що 29.04.2024 року позивач пройшов медогляд ВЛК до суду не надано.
Згідно матеріалів справи, проведення ВЛК відбулось лише 30.04.2024 року та 1.05.2024 року позивач був направлений до військової частини.
Ні в судовому засіданні, ні в додаткових поясненнях представник відповідача не надав будь-яких доказів та обґрунтувань щодо суперечностей між наказами від 29.04.2024 року та від 1.05.2024 року, а також не надав будь-яких пояснень підстав видачі наказу від 30.04.2024 року та його реалізації.
Колегія суддів приходить до висновку, що при здійсненні відповідачем призову позивача (тобто виконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій), відносно останнього підлягав виданню індивідуальний акт (рішення) і уповноваженою посадовою особою керівником (начальником) РТЦК таке рішення могло бути прийнято у формі наказу та/або розпорядження, що і є підставою для призову особи.
Проте, як встановлено з матеріалів справи, у даному випадку, відносно позивача не виносились і, відповідно, останньому не вручалось жодного розпорядження (в тому числі, мобілізаційного).
Судом також встановлено, що у відповідності до п.п.1-3 Положення про Військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшого складу, що затверджене Указом №582/2016, військовий квиток видається під час призову або прийняття громадян на військову службу за місцем їх перебування на військовому обліку на підставі заяви про видачу військового квитка під особистий підпис у відомості видачі військових квитків. Однак відповідачем не надано доказів видачі військового квитка позивачу та його отримання останнім.
Крім того, колегія суддів зазначає, що ТЦК здійснюють формування команд для відправлення виключно на збірний пункт ТЦК області. Отже, відповідачу не надано права формувати команди та відправляти осіб безпосередньо до військової частини. Відтак, фактично вчинені відповідачем дії щодо відправлення позивача до військової частини є неправомірними.
З огляду на встановлені вище обставини, враховуючи надані докази, колегія суддів погоджується з доводами позивача, що дії ТЦК щодо призову позивача є протиправними.
Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини, згідно якого військовозобов`язаний вважається таким, що призваний на військову службу та зарахований на всі види забезпечення, задоволенню не підлягає.
Даючи оцінку доводам апелянта в частині припинення проходження військової служби, а також зобов`язання військової частини виключити зі списків особового складу, колегія суддів вказала, що зобов`язання військової частини звільнити позивача з військової служби виходить за межі правовідносин між відповідачем та позивачем щодо порядку його призову, яка є предметом розгляду в цій справі.
При цьому Сьомий апеляційний адмінсуд послався на позицію Верховного Суду у постанові від 5.02.2025 у справі 160/2592/23 (відому як позиція ВС щодо незворотності незаконної мобілізації – прим. ред.), відповідно до якої обрання позивачем способу захисту порушеного права, який в подальшому застосовано судами обох інстанцій за наслідками розгляду справи, - звільнення з військової служби – є неефективним, адже не вирішує правомірності акту, який приймається за результатом проведеної процедури призову позивача на військову службу.
Отже, суд апеляційну скаргу задовольнив частково, визнав протиправними дії ТЦК щодо призову, але в задоволенні решти позовних вимог, у тому числі, щодо звільнення з військової служби, відмовив.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
