Верховний Суд скасував постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2024 року у справі № 580/2402/23 та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для перевірки процедури, пов’язаної з охороною культурної спадщини.
Заступник керівника Черкаської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до фізичної особи про зобов’язання укласти охоронний договір щодо житлового будинку кінця ХІХ ст., внесеного до Переліку щойно виявлених пам’яток архітектури.
Прокурор стверджував, що відповідачка не виконала обов’язок щодо укладення договору та не забезпечує належне утримання об’єкта.
Фізична особа подала зустрічний позов, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ Служби охорони культурної спадщини Черкаської ОДА про включення будинку до Переліку щойно виявлених пам’яток архітектури, посилаючись на порушення процедур обліку та експертизи, зокрема відсутність занесення будинку до Державного реєстру нерухомих пам’яток України та ненадсилання облікової документації до Міністерства культури та інформаційної політики України.
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 09 квітня 2024 року відмовив у задоволенні зустрічного позову та зобов’язав відповідачку укласти охоронний договір, мотивуючи це недоведеністю порушення прав відповідачки на час прийняття оскаржуваного наказу, водночас дійшов висновку, що фізична особа зобов’язана укласти охоронний договір стосовно щойно виявленого об'єкта культурної спадщини.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 06 серпня 2024 року змінив мотивацію відмови у позові, зазначивши, що відповідачка не довела відсутність історичної та культурної цінності будинку.
Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що обов’язок доведення правомірності наказу Служби охорони культурної спадщини Черкаської ОДА про включення будинку до Переліку щойно виявлених пам’яток архітектури покладається на суб’єкта владних повноважень, тобто на Службу, відповідно до частини другої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому суд апеляційної інстанції неправомірно переклав тягар доказування на фізичну особу, яка не зобов’язана спростовувати культурну цінність об’єкта без належних доказів з боку суб'єкта владних повноважень.
Справу направлено на новий розгляд також для перевірки апеляційним судом обставин проведення науково-дослідних робіт для визначення культурної цінності об’єкта; наявності експертизи відповідно до пункту 12 Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, утримання, використання і реставрації нерухомих пам'ятників історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13 травня 1986 року № 203; залучення спеціалістів науково-дослідних та проєктних організацій для складання висновку про культурну/історичну цінність будівлі.
Верховний Суд наголосив на тому, що у справах щодо визнання протиправними актів (наказів) органу охорони культурної спадщини про включення об’єктів до Переліку щойно виявлених об’єктів культурної спадщини суд зобов’язаний перевірити дотримання процедури внесення об’єкта, зокрема проведення експертизи та наявність висновку про культурну цінність.
При цьому обов’язок доведення правомірності рішень суб’єкта владних повноважень покладається на сам суб’єкт, а не на фізичну особу, яка їх оскаржує, особливо коли йдеться про обмеження права власності.
Окрему увагу Верховний Суд звернув на правову природу зустрічного позову в адміністративному процесі, зазначивши, що зустрічний позов є процесуальним інструментом, який дозволяє відповідачу, який не є суб’єктом владних повноважень, реалізувати своє право на судовий захист шляхом подання самостійної позовної вимоги, пов’язаної з первісним позовом. Метою зустрічного позову може бути як повне чи часткове виключення задоволення первісного позову, так і встановлення нових правовідносин між сторонами, що обґрунтовує доцільність їхнього спільного розгляду.
Верховний Суд підкреслив, що застосування зустрічного позову є виправданим у справах, де відповідач заперечує правомірність дій чи рішень суб’єкта владних повноважень, які безпосередньо впливають на обсяг його прав або обов’язків.
Постанова Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справі 580/2402/23 (адміністративне провадження № К/990/33757/24).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
