Строк позовної давності на звернення до суду з позовом про визнання удаваним договору дарування та визнання укладеним договору купівлі-продажу починається з дати вчинення договору дарування. При цьому позивач має довести неможливість дізнатися про укладення удаваного правочину раніше. Перебування в шлюбі на момент подання позову не впливає на перебіг позовної давності щодо оспорювання правочину, вчиненого одним із подружжя.
На це вказав Верховний Суд у постанові від 16 квітня 2025 року по справі 332/534/22 про визнання правочину удаваним, визнання договору купівлі-продажу укладеним та визнання права власності.
Обставини справи
На обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що він з 2005 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою. У вересні 2010 року ними як подружжям, за спільні кошти придбано 1/2 частку житлового будинку, право власності зареєстровано за дружиною.
У лютому 2022 року йому стало відомо, що насправді у вересні 2010 року був оформлений не договір купівлі-продажу частки будинку, а договір дарування 1/2 частки житлового будинку. Доказом того, що між відповідачкою та відповідачем відбувся саме договір купівлі-продажу, є розписка.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, вказавши, що позовні вимоги обґрунтовані, однак позивач пропустив позовну давність, доказів того, що протягом 12 років він не знав і не міг дізнатися про вид правочину, укладеного його дружиною щодо спірного майна, не надав.
Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції, рішення скасував, ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив, зазначивши про те, що суд першої інстанції не з’ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог стосовно того, що майно є спільною власністю подружжя, та не звернув уваги на те, що позовна давність не може бути пропущена, оскільки позов подано до розірвання шлюбу.
Що вирішив Верховний Суд
Верховний Суд не погодився з висновками апеляційного суду, постанову скасував, рішення суду першої інстанції залишив в силі з огляду на таке.
Суди встановили, що між сторонами правочину дійсно було укладено удаваний договір дарування для приховання договору купівлі-продажу, який сторони насправді вчинили, що підтверджено відповідною розпискою.
Відповідач просила застосувати позовну давність. Норма ч. 1 ст. 261 ЦК містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб’єктивних прав, тому обов’язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення своїх прав, а й об’єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Позивач не надав до суду належних, допустимих та достовірних доказів того, що протягом 12 років він не знав та не міг дізнатися про вид правочину, зокрема, що його дружиною було укладено саме договір дарування частки спірного майна, а не договір купівлі-продажу, тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову у зв’язку із пропуском строку позовної давності.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
