Особи та спадкоємці осіб, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки, зможуть отримати компенсації з українського бюджету. Також вони отримають низку прав як депортовані. Зокрема, права на вилучені внаслідок депортації будівлі та інше майно.
Це передбачає підписаний Президентом Володимиром Зеленським закон 4540-IX про внесення змін до Закону «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» щодо визнання депортованими громадян України, які у 1944-1951 роках були примусово переселені з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки (зокрема йдеться про так звану «Операцію «Вісла» або Akcja Wisła).
Відповідний законопроект 2038 внесли ще у вересні 2019 року народні депутати Вячеслав Рубльов, Олександр Ткаченко та інші.
За їх даними, йдеться про 700 тисяч осіб.
Отже, у Законі «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» буде визначено, що депортація – насильницьке переселення народів, національних меншин та осіб за національною ознакою з місць їх постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами влади колишнього СРСР, союзних республік, Польської Республіки, у тому числі на підставі міжнародних договорів СРСР/УРСР з Польською Республікою у період 1944-1951 років.
Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами влади колишнього СРСР, союзних республік, Польської Республіки, у тому числі на підставі міжнародних договорів СРСР/УРСР з Польською Республікою у період 1944-1951 років, як незаконні та злочинні акти, здійснені проти них, та визначає відновлення прав громадян України із числа депортованих осіб одним із пріоритетних напрямів політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства.
Депортованими також будуть вважати осіб, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження (що супроводжувалося вилученням майна, встановленням режиму спецпоселень і обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав) з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки, на підставі рішень, прийнятих органами влади колишнього СРСР, союзних республік, Польської Республіки, у тому числі на підставі міжнародних договорів між СРСР/УРСР і Польською Республікою у період 1944–1951 років.
Факт депортації особи підтверджується відповідною довідкою або іншими документами, виданими компетентними органами України, інших держав – колишніх республік СРСР, Польської Республіки (Республіки Польща).
У статті 7 Закону «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою», яка буде регулювати порядок та умови компенсації депортованим особам, які повернулися в Україну на постійне проживання, передбачається, що вилучені внаслідок депортації будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося) повертаються депортованій особі або її спадкоємцям натурою. У разі відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна.
Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше трьох років з дня набуття особою статусу депортованої особи.
Відшкодування вартості вилучених внаслідок депортації будівель та іншого майна депортованій особі або її спадкоємцям здійснюється поетапно протягом 5 років після прийняття відповідного рішення уповноваженим органом. При цьому одноразово сплачується не менше п’ятої частини нарахованої суми. У разі смерті депортованої особи після прийняття відповідного рішення відшкодування вартості здійснюється спадкоємцям такої особи.
Повернення майна чи відшкодування його вартості депортованим особам або (у разі їх смерті) спадкоємцям здійснюється у порядку, встановленому Кабміном.
Депортованим особам, яким при поверненні в місця постійного проживання було надано у власність житло, збудоване або придбане за рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, житло, яке в них було вилучено внаслідок депортації, не повертається або його вартість не відшкодовується.
Громадянам України з числа депортованих осіб, які поселилися в сільській місцевості, державою забезпечується безкоштовна передача у власність землі сільськогосподарського призначення в розмірі земельного паю, визначеного для цієї місцевості, за рахунок земель запасу та резервного фонду в разі їх наявності.
Також вводиться нова стаття 7-1, яка передбачає грошову допомогу особам, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки.
Визначено, що особи, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки, мають право на одноразову грошову допомогу. У разі смерті особи, зазначеної в частині першій цієї статті, після прийняття відповідного рішення одноразова грошова допомога виплачується спадкоємцям такої особи (дружині або чоловіку, а в разі їх відсутності — дітям). Розмір, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначаються Кабміном.
Новий закон набирає чинності через 6 місяців з дня його опублікування.
Кабмін затверджує порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги особам, які у 1944-1951 роках були примусово переселені як особи українського етнічного походження з територій, на яких компактно проживало українське населення та які на той час входили до складу Польської Республіки.
Як зазначали автори в поясненнях, йдеться про депортації автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках.
Депортація у 1944-1951 роках є одним із трагічних наслідків Другої світової війни здійснена комуністичними тоталітарними режимами Радянського Союзу і Польщі.
Українці віками зазнавали постійних утисків та переслідувань від колонізаторів за свою віру, мову, землю, численних людських жертв, духовних й матеріальних втрат, неодноразових примусових виселень.
Офіційно депортація українського населення почалася 9 вересня 1944 р. в результаті Угоди між Урядом Української Радянської Соціалістичної Республіки і Польським Комітетом Національного Визволення «Про евакуацію українського населення з території Польської Народної Республіки і польських громадян з території УРСР» та Договору між СРСР і ПНР «Про обмін ділянками державних територій» від 15 лютого 1951 року, примусово було переселено понад 700 тис. українців-автохтонів.
Конституційний Трибунал Речі Посполитої Польської 19 грудня 2002 визнав, а Європейський суд з прав людини 22 червня 2004 року підтвердив, що угода від 9 вересня 1944 року «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР» не мала жодних правових підстав для її підписання, а дії, пов’язані з виконанням її умов з примусової евакуації, є незаконними.
У польському законі від 8 липня 2005 року, що регулює відносини між державою та громадянами, примусово переселеними на підставі згаданої угоди, вживається термін «вигнання», що додатково підтверджує, що ці події вважаються депортацією.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
