В Національній школі суддів України вважають, що запропонована у проекті Стратегії удосконалення правосуддя і конституційного судочинства на 2025 – 2029 роки ідея об’єднання установ, відповідальних за суддівську і прокурорську освіту, тобто Національної школи суддів та Тренінгового центру прокурорів в одну установу, не тільки не досягне очікуваної мети, а й створить нові проблеми.
Чому в НШСУ вважають, що ідея об’єднання Школи суддів з іншими аналогічними установами, це не найкраща ідея та як взагалі повинен функціонувати орган суддівської освіти та підтримки кваліфікації, «Судово-юридичній газеті» розповів ректор Національної школи суддів, доктор юридичних наук Микола ОНІЩУК:
«Нещодавно з’явилась інформація про очікуване оприлюднення Стратегії удосконалення правосуддя і конституційного судочинства на 2025 – 2029 роки.
Як відомо, цей процес розпочався вже у далекому 2019 році, коли Указом Президента була утворена робоча група для її розробки.
Мені довелось очолити вказану робочу групу, до якої увійшли відомі науковці, представники судової системи , парламентарі, представники провідних проектів міжнародної технічної допомоги, адвокати.
30 грудня того ж року робота в основному була завершена, а сам документ був переданий в офіс Президента.
Нині маємо оновлений варіант – пріоритети, в основному, ті ж самі:
- нова територіальна організація місцевих судів;
- діджиталізація судочинства;
- розвиток альтернативних способів вирішення суперечок;
- подолання дефіциту суддівських кадрів;
- посилення судового контролю в адміністративних правовідносинах;
Також є й інші, дещо менш значущі завдання і пріоритети.
Однак з’явились і нові пропозиції. Одна з них – це об’єднання національних установ, відповідальних за суддівську і прокурорську освіту, тобто Національної школи суддів України та Тренінгового центру прокурорів.
Варто більш детально зупинитись на аналізі цієї доволі евристичноі ідеї, оскільки вона ніколи не була предметом публічних обговорень під час численних форумів, платформ і дискусійних майданчиків.
Спробуємо розібратись у тому, що дійсно потребує свого вирішення, особливо в контексті наших європейських прагнень до членства в ЄС.
Об’єднана як судова, так і прокурорська освіта, є доволі поширеним явищем у провідних країнах Європейського Союзу, принаймні у приблизно співмірних по території і чисельності суддівського і прокурорського корпусу країнах – Франції, Польщі тощо.
Водночас автори цієї новели в Стратегії не звернули увагу, що таке об’єднання, як правило, є наслідком входження системи прокуратури в систему правосуддя або організаційно (Польща) або функціонально (Франція), а не лише формально.
Відповідно у названих країнах існує єдиний суб’єкт затвердження статуту таких навчальних установ, їх наглядових і виконавчих органів, погодження чи затвердження основних програмних документів та порядків.
Добре відомо, що нічого з названого в Україні наразі не існує.
Попри включення Прокуратури в розділ «Правосуддя» за результатами конституційної реформи 2016 року, прокуратура досі залишається відокремленою та вертикально інтегрованою системою.
Спільне навчання суддів і прокурорів, яке в значній мірі було пожвавлено в умовах війни тематикою воєнних злочинів, стало наслідком швидше “горизонтальної” ініціативи НШСУ і ТЦП, яка до того ж всіляко заохочувалась і підтримувалась міжнародними Проектами технічної допомоги та представниками ЄС.
Невипадково, що в Дорожній карті щодо наближення України до стандартів ЄС по кластеру 23 “Правосуддя та фундаментальні права” (верховенство права), яка схвалена Урядом України, ця опція – об’єднання названих вище установ, відсутня.
Водночас, об’єктивно, потреба ментального і фазового наближення цих двох правничих професій в системі правосуддя дійсно існує.
Але визнання такої потреби потребує не однолінійних, по суті механічних, а комплексних законодавчих і організаційних рішень.
Про що йдеться?
Органом конституційного рівня, який може виступити єдиним суб’єктом створення і управління таким об’єднаним навчальним закладом через наглядову/адміністративну раду, може бути лише Вища рада правосуддя, через створення в її структурі Кваліфікаційної палати (по аналогії з вже існуючою дисциплінарною).
Проте це потягне за собою ліквідацію двох існуючих органів, відповідальних за добір і кваліфікацію суддів і прокурорів – ВККС і КДКП, а також передачу функцій цих органів, за французьким зразком, новоствореній об’єднаній установі.
Звісно, мова йде про певний дедлайн, коли повноваження діючих членів цих органів суддівського і прокурорського врядування поступово спливуть.
В практичній площині – це 2027-2028 роки, коли, до речі, вже будуть вирішені нагальні питання подолання гострого кадрового дефіциту, який нині існує в судовій владі.
Як вже зазначалося, досвід такої системи добору та підготовки суддівського і прокурорського корпусу тривалий час існує у Франції, і цілком міг би бути застосовним для України.
Його переваги очевидні:
- скорочення загального терміну добору і навчання за рахунок скорочення етапів добору та єдності стандартів підготовки і навчання як суддів, так і прокурорів;
- усунення існуючого дублювання функцій ВККС і ВРП та множинності органів в системі суддівського врядування, про що неодноразово наголошувалось в низці Рекомендацій і Висновків Венеційської комісії і Ради Європи;
- суттєва економія бюджетних коштів (достатньо ознайомитись з вартістю утримання названих вище двох органів);
- подолання корупційних ризиків;
- можливість використання в навчальних цілях будівлі, де нині знаходиться ВККС. Зауважимо, що вона реконструювалась саме для мети розташування там навчальної установи – НШСУ;
- створення Вищою радою правосуддя єдиного наглядового органу, можливо навіть на засадах неоплачуваної діяльності, що має забезпечити відповідно до висновку КРЕС номер 4 підзвітність об’єднаної навчальної установи.
Водночас, є й окреме питання – це вибір оптимального часу для таких перетворень.
Як відомо, наразі тривають конкурсні процедури добору 1800 суддів місцевих судів, а конкурс на заміщення вакантних посад в апеляційних судах перебуває на завершальній стадії.
Чинне законодавство пов’язує набуття повноважень новопризначеними суддями, які не мають досвіду відправлення правосуддя, з двомісячною підготовкою таких суддів в НШСУ.
Добре відомо, що рішення щодо реорганізації будь якого суб’єкта в силу самої природи процедури ліквідації, передбачає низку заходів, таких як завчасне повідомлення співробітників про вивільнення, проведення нових конкурсів на зайняття вакантних посад тощо. Подібні речі зазвичай демотивують діючий колектив, руйнують налагодженні робочі комунікації з тренерами і викладачами, а новопризначеним співробітникам знадобиться час для налагодження нових комунікацій та набуття необхідних навичок.
Для тих, хто розуміється на питаннях управління, є зрозумілим, що певний час – не менше шести місяців (і це доволі оптимістичний прогноз), новостворена установа буде неспроможна забезпечити проведення початкової підготовки суддів, на появу яких очікує судова система.
Відповідно судді, навіть будучи призначеними Президентом на посади, не набудуть повноважень для відправлення правосуддя.
Відтак, запропоновані інституційні рішення щодо можливого об’єднання НШСУ з ТЦП мають враховувати вказані обставини і за всіх умов проводитись, якщо на те буде відповідне законодавче рішення, після завершення початкової підготовки найбільш масового добору суддів місцевих судів в історії судової влади.
В іншому випадку подолання гострого кадрового дефіциту буде поставлено на паузу.
Свого законодавчого вирішення очікує і питання щодо доцільності збереження за навчальною установою для суддів такого напрямку діяльності як підвищення кваліфікації працівників апаратів судів та співробітників Служби судової охорони. А це, між іншим, більше 25 тис. слухачів.
В країнах ЄС все ж замало прикладів, коли суддівські школи були б відповідальними ще й за ці категорії працівників. Зазвичай це компетенція установ в системі міністерства юстиції або інших державних органів та агентств, які є відповідальними за вказаний напрямок.
З урахуванням української специфіки, такий підрозділ, департамент або навчальний центр, міг би бути утворений в структурі Державної судової адміністрації. Передумови для цього в НШСУ вже створені, і НШСУ могла б передати з цією метою відповідні навчальні продукти і персонал.
Така оптимізація дозволила б Школі суддів перш за все зосередитись на власне суддівській підготовці.
Виняток міг би бути зроблений для помічників суддів, які є патронатною складовою у забезпеченні діяльності суддів».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
