Але незважаючи на те, що ініціатором законопроекту виступив сам Гарант Конституції, а документ був зареєстрований як невідкладний, основний законодавчий орган країни не поспішає з його розглядом.
Затягування з прийняттям кодексів, як кажуть експерти, призведе до зриву роботи нового Верховного Суду: він не зможе функціонувати без прийняття змін, тому що чинне процесуальне законодавство не підлаштовано під структуру судів, передбачену новою редакцією закону про судоустрій.
Якщо парламентарії підтримають законопроект №6232, то найбільшу кількість змін зазнає Господарський процесуальний кодекс. Фактично розробники пропонують нову редакцію ГПК, яка, з одного боку, введе в господарський процес інноваційні механізми, а з іншого, на думку окремих експертів, — може істотно затягнути його. На сьогодні, нагадаємо, він є найбільш оперативним порівняно з цивільним, кримінальним та адміністративним процесами.
Експерти прокоментували «Судово-юридичній газеті» основні моменти в проекті ГПК та інших кодексів, на які слід звернути увагу.
КОМЕНТАРІ ЕКСКЛЮЗИВ
Юлія Бездоля, суддя Господарського суду Одеської області
«Не дивлячись на наявність певних недоліків і необхідність технічних правок, я відношу себе до прихильників проекту нового ГПК. Кодекс дуже сучасний і прогресивний, враховує реалії сьогодення і явно написаний оптимістами, що для мене близько.
Основні новели проекту ГПК:
- роль судді в господарському процесі зводиться до арбітра при повній змагальності сторін;
- електронний суд;
- уніфікація господарського, цивільного та адміністративного процесів (критика уніфікації, на мою думку, заслужена лише в частині процесуальних строків, які завжди були предметом гордості для суддів господарської юрисдикції);
- чіткий взаємозв'язок всіх стадій судового розгляду, включаючи виконання судових рішень, що відповідає усталеній практиці ЄСПЛ (судовий контроль за виконанням рішень, новий порядок видачі судових наказів та виконання рішень);
- введення судової медіації (врегулювання спору за участю судді) з широкими повноваженнями судді- «медіатора»;
- побудова господарського процесу, виходячи з економічної доцільності для бізнесу (що відповідає самій суті господарського процесу);
- збільшення повноважень суду в частині перешкоджання зловживання процесуальними правами і введення заходів процесуального примусу (необхідність чого давно назріла);
- інститут свідків у господарському процесі (потребує доопрацювання в частині анонсованої факультативності, інакше може використовуватися як інструмент зловживань і затягування термінів);
- нові для господарського процесу інститути наказного та спрощеного провадження (вимагають доопрацювання в частині критеріїв і об'єктивності підходів кожного судді до визначення цих критеріїв, зокрема щодо меншовартості. Слід враховувати, що в практиці суддів господарських судів часто буває так, що справи з сумами позову, обчислювальними мільйонами гривень, з точки зору правової кваліфікації набагато простіше, ніж майновий спір з сумою позову 5 тис. грн).
Проектом суттєво розширюється юрисдикція господарських судів. Багато категорій справ, в останні роки , що відносяться судовою практикою до підвідомчості господарських судів і є спірними між юрисдикціями, тепер закріплені в самому Кодексі, зокрема похідні вимоги в суперечках про право власності та інші речові права.
Кодексом вводяться правильні запобіжники від зловживань в частині територіальної юрисдикції, в разі об'єднання позовних вимог за основним і забезпечувальному зобов'язанню територіальна юрисдикція правильно визначена за основним зобов'язанням.
Проектом уніфікуються інститути запобіжних заходів і заходів забезпечення позову, вводиться окремий інститут забезпечення доказів, розширено перелік заходів забезпечення позову, а також вводяться правильні запобіжники від зловживань забезпеченнями доказів і позовів у вигляді компенсації судових витрат і збитків у зв'язку із забезпеченням доказів і зустрічного забезпечення при забезпеченні позову.
Весь проект Кодексу просочений презумпцією високого професіоналізму та оперативності учасників процесу. Дуже стислі терміни наказного провадження, як і граничні терміни для подачі доказів, відкликання, зустрічного позову вимагають гарної правової підготовки учасників процесу.
Принцип верховенства права і перше визначене проектом в ст. 2 завдання господарського судочинства — справедливе вирішення спорів — погано поєднується з суттю призначення судді ролі арбітра, звуженням повноважень при прийнятті рішень, неможливістю визнати недійсним пов'язаний з предметом спору договір без клопотання позивача. На вагах у судді з одного боку — повна змагальність сторін, з іншого — необхідність всебічного, повного і об'єктивного встановлення фактичних обставин справи. Вважаю, що роль виключно арбітра судді відводити рано, суд повинен не тільки сприяти учасникам процесу, а й сам прагнути встановити об'єктивну істину по справі, що розглядається.
Не підтримую запропоновану проектом можливість судді першої інстанції поставити під сумнів конституційність прийнятого ВР закону — вважаю це своєрідним перекладанням відповідальності законодавчої влади за якість прийнятих законів на судову владу.
Проблеми на практиці можуть виникнути і в зв'язку з презумпцією належної, якісної і оперативної (!) роботи як ПАТ «Укрпошта», так і експертних установ, що зараз є однією з найболючіших тем у господарському процесі.
Говорячи про експертів в проекті ГПК України, дуже багато питань викликає інститут експерта в області права. У законодавстві відсутні будь-які критерії для визначення юриста експертом в області права, не передбачена видача таким експертам кваліфікаційних свідоцтв, відсутня відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта в області права, особливо в частині тлумачення норм іноземного права і доктрин в іноземних державах».
Тетяна Суярко, суддя Господарського суду Харківської області, член Ради суддів України
«Проект Господарського процесуального кодексу, звичайно, значно «поправився» у порівнянні з чинною редакцією. Не в останню чергу це відбулося за рахунок того, що проект передбачає декілька форм судочинства з розгляду господарських суперечок. Новаціями є наказне і спрощене позовне провадження, та й загальне позовне провадження «не впізнати». Зазначений підхід представляється мені досить обґрунтованим. Шляхом впровадження різних форм судочинства суб'єкту господарської діяльності, який звертається до суду за захистом своїх прав, і суду, який покликаний забезпечити такий захист, надається можливість вибору однієї з передбачених процедур, яка найбільш ефективна в даному конкретному випадку. Як художник повинен мати палітру кольорів, щоб створити вартий твір, так і у суду повинен бути не один інструмент для здійснення правосуддя. Роль таких інструментів в процесі як раз і виконують відповідні процедури розгляду справ.
Тенденція до диференціації, диверсифікації форм судових процесів, спрощення судових процедур — загальносвітова тенденція останніх десятиліть. Згідно з рекомендаціями №R(84)5 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, спрямованих на удосконалення функціонування правосуддя, слід впровадити конкретні правила, які будуть прискорювати вирішення спорів, зокрема, з приводу беззаперечності права і в випадках пред'явлення позову на невеликі суми. Позитивний досвід існування подібних процедур мають, наприклад, Німеччина, Польща. З використанням спрощених процедур там розглядається значна кількість судових суперечок, і це істотно зменшує навантаження на суди і дозволяє приділяти більше уваги дійсно складним судовим справам.
Безумовно, як і в будь-якому процесі, в наказному провадженні можуть мати місце зловживання, тому повинні існувати розумні запобіжники. Це і впровадження кримінальної відповідальності за введення суду в оману щодо дійсних обставин справи, і обов'язкове інформування боржника про видачу судового наказу. На моє переконання, передбачувані складності і можливі ризики зловживань не є підставою для відмови від можливості зробити захист прав господарюючих суб'єктів більш ефективною за допомогою спрощених форм судочинства, зокрема, наказного провадження як абсолютної новації в господарському процесі».
Олег Громовий, адвокат
Новелою проектів нових процесуальних кодексів є введення в судовий процес інституту медіації, який передбачає примирення сторін спору за участю судді до початку розгляду справи по суті.
Глава під назвою «Врегулювання спору за участю судді» містить всі три проекти кодексів. Наскільки природним є покладання функції примирення на суддю? Чи доречно це в адміністративному процесі? Спробуємо знайти відповіді на ці питання в контексті зарубіжного досвіду.
Проекти процесуальних кодексів містять достатньо новел, серед яких є як прогресивні, так і досить суперечливі. Однією із запропонованих новел є введення в судовий процес інституту медіації, який передбачає примирення сторін спору за участю судді до початку розгляду справи по суті.
Передбачається, що проведення врегулювання спору за участю судді буде здійснюватися у формі спільних і (або) закритих нарад. Спільні наради проводяться за участю всіх сторін, їх представників і судді. Закриті наради проводяться з ініціативи судді з кожної зі сторін окремо. Таким чином, створюється законна процедура комунікації судді і сторін поза судовим засіданням, що раніше не допускалося.
На перший погляд, функція примирення не властива судам, адже в суд звертаються особи, які вичерпали свої можливості вирішити спір мирно поза судом. У світі існує два методи вирішення спорів — судовий розгляд або вирішення суперечки альтернативними засобами через арбітраж або медіацію. Тобто медіація розглядається як альтернатива класичному методу — судового розгляду. Суд вирішує спір на підставі доказів і норм права, в той час як медіатор працює з інтересами сторін спору. Для нього докази і право не мають вирішального значення. Сам медіатор — не завжди юрист, а фахівець в області психології чи соціології, що для примирення сторін може бути важливіше.
При таких обставинах можна зрозуміти суддів, які скептично ставляться до можливого обов'язку «мирити сторони», адже діяльність медіатора вимагає певних знань і навичок, що для судді не є обов'язковими. Висококласний юрист або суддя далеко не завжди буде хорошим медіатором.
У той же час медіація, як метод вирішення спорів, альтернативний судовому розгляду, має ряд незаперечних переваг. Загальновизнаною є ефективність медіації. Наприклад, Європарламентом і Радою ЄС прийнята спеціальна Директива від 21.05.2008 року «Про деякі аспекти медіації в цивільних і господарських правовідносинах» з метою спрощення доступу до альтернативного вирішення спорів, сприяння їх мирному врегулюванню та забезпечення збалансованих взаємовідносин між медіацією та судочинством. Крім цього, медіація сприятиме зменшенню навантаження на суди і суддів, скорочення термінів розгляду справ, зменшення судових витрат і т. п., тому розширення сфери застосування процедур медіації є позитивним для правової системи держави.
Інше питання — чи повинен медіацією займатися суд і якщо повинен, то в яких обсягах і як при цьому забезпечити належну якість, ефективність та оперативність?
Перш за все, слід зазначити, що в зарубіжних країнах існує успішний досвід впровадження судової медіації. Найчастіше в цьому контексті згадують Нідерланди і Канаду. До речі, пілотні проекти з впровадження медіації в судах проводились і в Україні, показавши досить хороші результати.
Однак, особливістю успішної судової медіації, у всіх випадках, є те, що вона проводиться не будь-яким суддею, а тим, який пройшов спеціальне навчання і підготовку, має навички медіатора і готовий займатися цією діяльністю.
Одним з основних принципів медіації є добровільність участі в ній сторін спору і свобода виходу з процесу медіації на будь-який її стадії. У зв'язку з цим досить логічним і обґрунтованим виглядає введення судової медіації в цивільному та господарському процесах, де учасниками спору є, як правило, суб'єкти, наділені свободою волі і волевиявлення, які користуються своїми громадянськими правами на свій розсуд. Тому питання участі в процедурі медіації, виходу з неї, обсягу «поступок» власними інтересами заради вирішення спору — все це повністю залежить від автономної волі суб'єкта цивільних правовідносин.
На противагу цьому, в адміністративному судочинстві одним з учасників спору є суб'єкт владних повноважень, який, згідно зі ст. 19 Конституції України, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Звичайно, ні про яку автономію волі такого суб'єкта не може йти й мови. Органи державної влади та місцевого самоврядування здійснюють повноваження, які за своєю юридичною природою є одночасно і правом, і обов'язком суб'єкта діяти певним чином.
При таких обставинах виникає питання: яким чином принцип добровільності медіації кореспондується з імперативними нормами, які регулюють діяльність суб'єкта владних повноважень і визначають чіткий і однозначний спосіб і порядок його дій? Навіть сама по собі згода такого суб'єкта на участь у процедурі медіації, якщо можливість її надання не передбачена Конституцією і/або законом, буде сумнівним.
Так, у згаданій до директиві Європарламенту та Ради ЄС від 21.05.2008 року прямо передбачено, що її дія не поширюється на податкові, митні або адміністративні правовідносини, або на відповідальність держави за дії або бездіяльність при здійсненні владних повноважень (п. 2 ст. 1).
Такий зарубіжний досвід варто було б врахувати і в Україні при підготовці нової редакції кодексу адміністративного судочинства, виключивши главу про медіацію з його проекту. З огляду на наведені обґрунтування, міжнародний досвід, а також зазвичай жорстку вертикаль в структурі суб'єктів владних повноважень, важко собі уявити їх добровільну участь у процедурі судової медіації. Отже, зазначені норми проекту щодо судової медіації в адміністративному процесі свідомо «мертві» і можуть призвести до затягування розгляду справи.
Як підсумок, можна відзначити, що медіація — це, звичайно ж, не панацея. Законодавче закріплення процедури примирення сторін за участю судді доцільно залишити тільки в господарському та цивільному процесуальному кодексах, де є автономія волі сторін. У такому випадку цей інститут буде сприяти розвитку альтернативних способів вирішення спорів і призведе до зниження навантаження на судову систему, зменшення термінів розгляду справ та поліпшення якості судових рішень.
Олег Хрипун, голова Київського апеляційного господарського суду
«На наш погляд, представлений проект ГПК дійсно є складним і вимагає детального доопрацювання, оскільки не сприяє однаковому розумінню і правозастосування одних і тих самих норм.
Зокрема, в проекті містяться такі терміни, як: «свідомо безпідставний відвід» (ст. 44), «свідомо безпідставний позов» (ст. 44, 126); «Позов, який має очевидно штучний характер» (ст. 44); «Правильне застосування норми права є очевидним» (ст. 294); «Питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики» (ст. 288); «Справа має виняткове значення для учасника справи» (ст. 288) та ін. Вони є загальними, нечіткими, носять суб'єктивний і оціночний характер, а головне — нівелюють принципи правової визначеності та передбачуваності застосування правових норм як складові принципу верховенства права. Про зазначені принципах йдеться в окремих рішеннях Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України.
На нашу думку, спроби вдосконалити правове регулювання питання розмежування юрисдикцій за допомогою предметного критерію є прогресивними. Також позитивним вважаємо врегулювання спору за участю судді до початку розгляду справи по суті і впровадження норм про неможливість скасування правильного по суті і законного рішення тільки з формальних міркувань. Крім того, вбачається, що створення механізмів перегляду справ в рамках єдиного касаційного перегляду Верховним Судом забезпечить формування єдиної судової практики під час розгляду подібних провджень.
Увагу привертає ряд нових для господарського процесу форм судового провадження, для яких встановлені більш тривалі строки судового розгляду, ніж передбачено чинним ГПК. Це сповільнить розгляд справ господарськими судами. Не буде сприяти швидкому судовому розгляду і введення в господарський процес інституту свідків (ст. 67) або можливості зупиняти провадження у справі в разі перегляду судового рішення в подібних правовідносинах (в іншій справі) в касаційному порядку палатою, об'єднаної палатою, Великою палатою Верховного Суду ( ст. 229). Крім того, удвічі продовжено термін на апеляційне оскарження (ст. 257). Протягом 20 днів судове рішення не набирає законної сили, і в разі, якщо суд не застосував заходи забезпечення позову і не задовольнив позовні вимоги, цей час може бути використано відповідачем для здійснення дій, які зроблять неможливим виконання судового рішення в майбутньому, що може стати причиною дисбалансу інтересів сторін. Таким чином нівелюється одна з особливостей господарського процесу — оперативність розгляду справ.
Ми вважаємо, що процесуальне законодавство повинно вдосконалюватися відповідно до вимог сьогодення, разом з тим, зміни не повинні викликати скасування оптимальних рішень, які витримали перевірку часом.
Ст. 238 проекту ГПК встановлено, що приймаючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданим до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю або в деякій частині пов'язану з предметом спору угоду, яка суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви з не залежних від нього причин. Однак виникає питання: якщо угода суперечить закону, а позивач не наполягає (доводить) на неможливості включення відповідної вимоги в позов, як в такому випадку суд може повно і всебічно розглянути справу і винести законне рішення? Таке запитанням виникає і в зв'язку з тим, що проект ГПК фактично обмежує право суду витребувати необхідні для правильного розгляду спору документи. У той же час, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування судового рішення і ухвалення нового, або зміни судового рішення (ст. 278).
Деякі норми проекту потребують додаткового вивчення і доопрацювання, оскільки можуть призвести до порушення конституційного права осіб на судовий захист. Зокрема, згідно зі ст. 126, як захід забезпечення судових витрат суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має право за клопотанням відповідача зобов'язати позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат відповідача на професійну правову допомогу та інших витрат, які повинен понести відповідач в зв'язку з розглядом справи. У разі невнесення в певний судом термін таких коштів суд за клопотанням відповідача має право залишити позов без розгляду. При цьому критерії для визначення суми витрат є нечіткими і залежать від багатьох факторів: складність справи, час, витрачений адвокатом, обсяг наданих послуг та ін. Така норма процесуального закону дасть можливість недобросовісним відповідачам зловживати своїми процесуальними правами. А в разі відсутності у позивача коштів на оплату можливих витрат він фактично позбавляється права на судовий захист.
Ст. 135 проекту ГПК встановлено порядок тимчасового вилучення доказів для дослідження судом. Зокрема, передбачено, що в разі ненадання витребуваних судом письмових, речових або електронних доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд може винести ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів державним виконавцем для дослідження судом. Однак зазначеною нормою не встановлено жодних термінів такого тимчасового вилучення, а також підстав, при яких вони повинні бути повернуті стороні.
Нормою ст. 166 проекту ГПК про відкликання на позов передбачено, що якщо відклик не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-яким з обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгоду з такою обставиною вбачається з наданих разом з відкликанням доказів, які обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або якщо відповідач доведе, що не заперечив проти будь-яких обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з причин, не залежних від нього. Із зазначеної норми вбачається, що якщо особа не надала відгук проти позову, вона взагалі позбавляється права заперечувати проти позовних вимог під час розгляду справи по суті, тобто фактично визнає позов. Така норма є некоректною, оскільки відгук на позовну заяву є правом відповідача, а не його обов'язком ».
Михайло Юркевич, голова Господарського суду Львівської області
«У порівнянні з чинною редакцією ГПК, проект є більш систематизованим, детально розкриває окремі інститути процесуального права і містить ряд нововведень. Однак цінність і ефективність законопроекту визначається не його обсягом, а здатністю правових норм зрозуміло регламентувати поведінку суду і учасників процесу при здійсненні правосуддя у господарських справах у кожній правовій ситуації.
Слід зазначити, що в проекті ГПК, враховуючи положення ст. 129 Конституції України, вперше серед основних принципів господарського судочинства передбачено застосування принципу верховенства права при здійсненні правосуддя. Уточнена та вдосконалена предметна і суб'єктна юрисдикція господарських судів. Увага зосереджена на характері спірних правовідносин як основній кваліфікаційній ознаці справ, що відносяться до юрисдикції господарських судів.
По-новому визначаються форми господарського судочинства. Зокрема, воно здійснюється за правилами, передбаченими проектом, в порядку наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного).
Вперше вводиться процедура врегулювання спору за участю судді. Певні новації містить і інститут доказового права. Зокрема, передбачено, що засобами доказування є письмові, речові, електронні докази (в т. ч. текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи), висновки експертів, показання свідків. Окрему увагу приділено висновку експерта в області права.
Поряд з цим, на нашу думку, ряд положень проекту залишаються дискусійними. Наприклад, ст. 2 визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, і розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою захисту порушених, невизнаних або оскаржених прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. З цього однозначно випливає, що звертатися до суду особа має право тільки в разі порушення права, а не в разі можливості такого порушення. Формально суд може відмовити в прийнятті позовної заяви, якщо порушення ще не відбулося, а тільки може статися в майбутньому».
Олексій Крестьянинов, заступник голови Харківського апеляційного господарського суду
«У порівнянні з чинним Господарським процесуальним кодексом проект нового ГПК здається трохи громіздким, оскільки містить 372 статті замість 129. Не виключено, що для осіб, які не мають юридичної освіти, проект буде складним для сприйняття. Однак необхідно відзначити, що при створенні нормативно-правових актів законотворці повинні дотримуватися певних вимог юридичної техніки для того, щоб створити досконалий юридичний продукт.
Одним з найбільш очікуваних позитивних змін є введення в проекті єдиної системи електронного суду, що значно спростить існуючий документообіг як для суддів, так і для учасників процесу. Уваги заслуговує також введення інституту врегулювання спору суддею, який за заявою сторін може виступати медіатором і сприяти мирному врегулюванню спору шляхом проведення закритих і/або спільних нарад.
Прогресивним кроком є впровадження заходів процесуального примусу, оскільки чинним ГПК передбачено накладення штрафу тільки за неповагу до суду і ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону. Проект же передбачає настання юридичної відповідальності за перешкоджання оперативному і всебічному розгляду справи — наприклад, накладення штрафу за зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинства. На жаль, сьогодні такі випадки нерідкі, і надання суду права об'єктивно реагувати на них дозволить дисциплінувати сторони і зобов'язати їх сумлінно користуватися своїми правами.
Серед важливих змін, які роблять процес більш ефективним, також слід відзначити: вдосконалення процедури забезпечення позову і застосування зустрічних зобов'язань; введення в господарський процес можливості спрощеного виробництва; вирішення питання про укладення мирової угоди на стадії апеляційного та касаційного провадження шляхом визнання недійсним рішення суду нижчої інстанції; введення процедури відновлення втраченого провадження; введення постійної колегії суддів; закріплення принципу пропорційності і арбітражування.
У той же час, спроба авторів документа уніфікувати всі судові процеси може призвести до втрати наявних переваг господарського судочинства. Зокрема, надмірна деталізація і зарегульованість можуть вплинути на такий показник господарського судочинства, як оперативність. Господарські суди завжди відрізнялися короткими термінами розгляду справ і їх обов'язковим дотриманням. Значна формалізація процесу і введення невластивих господарському судочинству інститутів призведе до збільшення строків розгляду справ, затягування судового процесу, що навряд чи сприятиме розвитку господарських відносин.
Наприклад, введення інституту свідків не можна назвати позитивною новелою, оскільки господарські суди розглядають спори, пов'язані з підприємницькою діяльністю юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, яка ґрунтується, перш за все, на укладенні господарських договорів. Суд виносить рішення на підставі доказів по справі, в яких містяться фактичні дані, що встановлюють наявність або відсутність обставин, що лежать в основі вимог і заперечень сторін. Відповідно до чинного ГПК, такими засобами можуть бути письмові та речові докази, висновки експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.
Недосконалим нововведенням в проекті є і обов'язкове підготовче засідання, яке буде проводитися не пізніше 30 днів після відкриття провадження, а термін загального підготовчого періоду становитиме 60 днів. В результаті маємо збільшення терміну розгляду справи, при цьому незрозуміло, навіщо, адже згідно з проектом, сторони повинні подавати докази разом з позовною заявою та відкликанням.
Досить спірним є також введення в господарському судочинстві наказного провадження, яке в цивільному процесі не має високого рівня ефективності.
