Опанас Карлін,
партнер ESQUIRES, адвокат
Дурень той, хто ніколи не змінює своєї думки (В. Черчилль).
Перегляд за нововиявленими обставинами є екстраординарним видом перегляду судових рішень, які набрали законної сили.
Характер судових рішень, які можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами розкривається у наступних нормах Кримінального процесуального кодексу України.
Судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 459 КПК), а видами судових рішень є вирок, у якому суд розв'язує звинувачення по суті (ч. 1 ст. 369 КПК), та ухвала, у якій слідчий суддя, суд розв'язує інші питання (ч. 2 ст. 369 КПК).
Отже, положення КПК не містять обмежень чи заборон щодо перегляду за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді, яка набрала законної сили.
До такого висновку подекуди (вкрай рідко) приходили суди апеляційної інстанції (наприклад, ухвала Київського апеляційного суду від 24.04.2019 у справі № 761/18763/18).
Водночас, Верховний Суд послідовно торував діаметрально протилежний підхід.
Питання (не)можливості перегляду за нововиявленими обставинами судових рішень (ухвал), якими справа не вирішується по суті розлого досліджувалося ККС ВС у справі № 442/2307/14-к (ухвала від 03.10.2018, п.п. 5-14), у якій Верховний Суд робить висновок, що «за нововиявленими обставинами можуть бути переглянуті лише судові рішення по суті кримінального обвинувачення, що набрали законної сили, у випадку, коли кримінальне провадження закінчено і рішення стали остаточними» (п. 14). Цей висновок підтверджений також ухвалою ВС від 28.09.2020 у справі № 2035/5763/2020.
Неможливості перегляду за нововиявленими обставинами саме ухвал слідчих суддів у 2019 році було присвячено ухвалу Верховного Суду від 25.03.2019 у справі № 487/5511/14-к: «предметом перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами можуть бути лише вироки та ухвали постановлені за наслідками розгляду кримінального провадження по суті». Цей висновок має найбільш лаконічне обґрунтування: мовляв, це випливає зі змісту ст. 459 КПК.
Розвиток аргументації ВС знаходимо наприкінці 2019 року: «частинами 1 та 2 ст. 309 КПК визначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування» (постанова ВС від 18.12.2019 у справі № 757/58977/18-к).
Зрештою, у 2020 році сформований правовий висновок про застосування норм права Об’єднаної палати ККС ВС, за яким: «перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчого судді, а також рішень суду апеляційної інстанції щодо таких ухвал, кримінальним процесуальним законодавством не передбачений». У основі висновку: «Системне, логічне й телеологічне тлумачення норм, що містяться в главі 34 КПК», яке «указує на те, що перегляду за нововиявленими обставинами підлягають не всі судові рішення, а лише ті, якими завершується розгляд кримінального провадження по суті в суді відповідної інстанції» (постанова ОП ККС ВС від 03.02.2020 у справі № 522/14170/17).
Такі висновки ВС застосовує і надалі (наприклад, постанова від 03.03.2021 у справі № 757/18911/17-к).
Доводи ВС узагальнено зводяться до наступних.
Ознаки судових рішень, які можуть бути предметом перегляду
Твердження ВС про те, що неможливість перегляду за нововиявленими обставинами ухвал слідчих суддів випливає зі змісту ст. 459 КПК – аргумент з категорії «на біле казати чорне», заснований на невірному аналізі основних норм, які прямо регламентують ознаки судових рішень, що можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.
Як вже наведено вище, аналіз норм ст. 459 та ст. 369 КПК дають підстави для висновку, що ухвала слідчого судді є одним із видів судових рішень, тобто, норми КПК, які прямо визначають характер предмету перегляду, не містять обмежень чи заборон щодо перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення у формі ухвали слідчого судді, яке набрало законної сили, а навпаки – прямо вказують на таку можливість.
Але на цьому ВС не зупиняється і аналізує питання також крізь призму суб’єктного складу правовідносин: суб’єктів перегляду та суб’єктів подання заяви про перегляд.
Суб’єкт перегляду
За цим підходом ВС, неможливість перегляду за нововиявленими обставинами ухвал слідчих суддів пов’язується із вжитим у ч. 4 ст. 33 та ч. 1 ст. 463 КПК поняттям «суд» («провадження за нововиявленими обставинами здійснюється судом, який ухвалив рішення, що переглядається»), під яке нібито не підпадає слідчий суддя.
Визначення поняття «суд» чинний КПК не містить, водночас, його ознаки, випливають із ряду норм КПК. Наприклад, до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК). Отже, слідчий суддя виконує очевидно судові функції. Принцип рівності перед судом (ст. 10 КПК) стосується і проваджень слідчих суддів. Положення про слідчих суддів (ч. 2 ст. 33-1, ч. 3 ст. 35 КПК) містяться також у §1 («Суд і підсудність») Глави 3 («Суд, сторони та інші учасники кримінального провадження») КПК.
Принагідно, варто звернути увагу і на логічну помилку у аргументах Верховного Суду.
Доступ до правосуддя (право на суд) та обов'язковість судових рішень (так званий принцип res judicata) врегульовані однією статтею 21 КПК. Водночас, у статті 21 КПК при описанні обох принципів йдеться про одні й ті самі судові рішення.
Стверджуючи, що перегляд ухвал слідчих суддів за нововиявленими обставинами порушуватиме принцип res judicata (ще один аргумент), ОП ККС ВС погоджується із тим, що ухвали слідчих суддів є тими остаточними рішеннями, якими завершується судовий розгляд, вимогами до якого є справедливість, дотримання розумних строків та здійснення «незалежним і неупередженим судом».
Суб’єкти подання заяви про перегляд
У цьому аргументі ВС застосовує підхід, за яким аналізує поняття «судове провадження», як складову терміну «учасники судового провадження», які є суб’єктами подання заяви про перегляд за нововиявленими обставинами. Це дає привід для висновку, що судове рішення, яке може бути предметом перегляду за нововиявленими обставинами має бути наслідком саме судового провадження.
Водночас, вищенаведене обмежене тлумачення поняття «судового провадження» суперечить іншим нормам КПК, наприклад, пункту 24 ч. 1 ст. 3 КПК, у якому поняття «учасники судового провадження» включає також інших осіб, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.
Наведені «судові провадження», які здійснюються за клопотаннями або скаргами «учасників судового провадження» є нічим іншим, ніж розглядом скарг і клопотань слідчими суддями під час досудового розслідування.
Обмеження щодо оскарження ухвал слідчих суддів
Цей аргумент ВС полягає у ототожненні порядку оскарження судових рішень (у т. ч. ухвал слідчих суддів) із порядком їх перегляду за нововиявленими обставинами, зокрема, що КПК визначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та що «на відміну від права на апеляційне оскарження, жодна норма КПК не містить указівки на можливість перегляду за нововиявленими обставинами ухвал слідчих суддів».
Водночас, як вбачається з аналізу ст. ст. 309, 310 КПК обмеження стосуються саме оскарження ухвал слідчого судді в апеляційному порядку. Останній істотно відрізняється від перегляду за нововиявленими обставинами, який не є оскарженням судових рішень.
Також, звертають на себе увагу і відмінні юридичні конструкції, застосовані законодавцем до визначення порядку апеляційного оскарження та перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
Зазначення у кожному випадку про можливість оскарження тої чи іншої ухвали слідчого судді зумовлені тим, що у п. 3 ч. 1 ст. 392 КПК міститься відсильна норма, за якою в апеляційному порядку можуть бути оскаржені «інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом». Натомість, норми, які прямо регламентують предмет перегляду за нововиявленими обставинами, називають лише родові ознаки: судові рішення, які набрали законної сили.
Аналогія закону
Ще один аргумент ВС (з раннього) стосується спроби застосувати аналогію закону із нормами процесуальних кодексів інших юрисдикцій: «правило про можливість перегляду за нововиявленими обставинами лише рішень, якими завершено розгляд справи по суті, закріплений також в процесуальному законодавстві, що стосується інших юрисдикцій». Водночас, Верховний Суд не врахував, що по-перше, аналогія закону може бути застосована виключно при наявності прогалин права (повної чи часткової відсутності правових норм), а не у випадку, коли норми з іншого кодексу більше підходять під прийняте рішення. По-друге, застосування аналогії закону у кримінальному процесі ні в якому не разі не повинно обмежувати процесуальних прав осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Колізія принципів
Найсильнішим аргументом Верховного Суду видається певна колізія між а) принципом res judicata (принцип остаточності судового рішення – складова принципу правової (юридичної) визначеності, який є одним з аспектів верховенства права) та б) правом на справедливий судовий розгляд (правом на суд), гарантованим, окрім іншого, статтею 8 Усесвітньої декларації людських прав 1948 року та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
З огляду на те, що право на суд не є абсолютним, Верховний Суд раз по раз вирішував цю колізію на користь принципу res judicata.
Водночас, Верховний Суд не врахував, що обидва принципи не є абсолютними. Зокрема, Європейський суд із прав людини (ЄСПЛ) зазначав, що: відкриття провадження за нововиявленими обставинами як таке не є несумісним з Конвенцією (рішення ЄСПЛ у справі Popov v. Moldova (№ 2) від 06.12.2005 (заява № 19960/04)).
Отже, в умовах колізії двох не абсолютних принципів права суд міг застосувати однозначні і зрозумілі спеціальні норми КПК України.
Остаточну крапку у цьому питанні поставив Конституційний Суд України у рішенні від 10.04.2024 № 5-р(II)/2024 «У справі за конституційною скаргою Плескач Ганни Григорівни щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого припису частини першої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України».
Конституційний суд вирішив обидва проблемних питання.
По-перше, визнав очевидне: «… оспорюваний припис статті 459 Кодексу не містить заборони на перегляд за нововиявленими обставинами будь-яких видів судових рішень, що набрали законної сили, зокрема ухвал слідчих суддів». По-друге, встановив, що перегляд за нововиявленими обставинами ухвал слідчих суддів, що набрали законної сили, цілком забезпечує дотримання «справедливого балансу між остаточністю судового рішення (res judicata) як складником принципу юридичної визначеності та справедливістю, що її має бути досягнуто внаслідок здійснення судочинства».
З огляду на обов’язковість і остаточність рішень і висновків Конституційного Суду України (ст. 151-2 Конституції України), у зв’язку із вищенаведеним тлумаченням норм КСУ цілком очікуваною є нова хвиля ентузіазму правозахисників. На рівні апеляційних судів, здається, питання можливості перегляду вже під сумнів не ставиться (ухвала Апеляційної палати ВАКС від 05.06.2024 у справі № 991/2971/24, ухвала Одеського апеляційного суду від 04.07.2024 у справі № 523/17459/23, ухвала Львівського апеляційного суду від 09.09.2024 у справі № 461/2373/21, ухвала Черкаського апеляційного суду від 24.09.2024 у справі № 712/7780/24). Залишилося дочекатися й зміни позиції Верховного Суду.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
