Обставини справи
Позивачка та відповідач проживали разом без реєстрацію шлюбу та мали спільну дитину. Після того як чоловік та жінка припинили проживання однією сім’єю, син залишився проживати з матір’ю, а виконком міськради визначив спосіб спілкування батька з дитиною. Та одного разу, забравши сина нібито на вихідні дні згідно графіку побачень, чоловік не повернув дитину її матері.
Відповідач подав зустрічний позов, у якому зазначив, що після припинення спільного проживання вони з цивільною дружиною усно домовилися про порядок спілкування батька з дитиною, однак пізніше вона перестала виконувати умови домовленостей та почала чинити чоловікові перешкоди у зустрічах з дитиною, вимагаючи за це гроші.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції
Місцевий суд задовольнив зустрічний позов батька дитини, визначивши, що дитина має проживати разом із ним.
При цьому суд виходив із того, що батько дитини, на відміну від матері, спроможний надати дитині належний рівень виховання, постійного піклування та розвитку, має достатній дохід та належні житлово-побутові умови, приділяє дитині багато уваги, опікується духовним та інтелектуальним розвитком сина, отже належним чином відноситься до своїх батьківських обов'язків.
У свою чергу позивач, на думку суду, не переймалась своїм моральним виглядом і поведінкою, не замислюючись про вплив своєї поведінки на виховання сина. Також суд встановив, що позивач жодного дня не працювала.
До того ж, згідно з висновком органу опіки та піклування, доцільним є визначення місця проживання малолітнього сина сторін з батьком, оскільки він є найбільш емоційно близькою людиною для дитини.
Однак апеляційний суд це рішення скасував, посилаючись на те, що суд першої інстанції не встановив виняткових обставин у розумінні положень ст.161 Сімейного кодексу та принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, які б свідчили про неможливість проживання дитини разом із матір'ю.
Крім того, апеляційний суд зауважив, що під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження обставини щодо неналежного виконання матір’ю своїх батьківських обов'язків, а саме: залишення дитини без нагляду, аморальну поведінку та зловживання спиртними напоями. Більше того, відповідач самочинно, без згоди позивача, змінив місце проживання сина, внаслідок чого мати дитини не має можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.
Позиція Касаційного цивільного суду
«Вирішуючи спір у частині визначення місця проживання дитини, апеляційний суд значною мірою керувався принципом 6 Декларації прав дитини, при цьому не врахувавши, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, не є нормативним документом обов'язкового характеру у правовій системі України, у той час як Конвенція про права дитини є частиною національного законодавства.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, виходячи із рівності прав батьків щодо дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору», - йдеться у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року (судді Д.Луспеник, О.Білоконь, Є.Синельникова, С.Хопта, Ю.Черняк).
За таких обставин КЦС дійшов висновку, що мотивувальна частина рішення апеляційного суду підлягає зміні з виключенням посилань суду на принцип 6 Декларації прав дитини та необхідність доведення виняткових обставин, які мають виключати залишення дитини з матір'ю.
Крім того, на думку колегії суддів, апеляційний суд, встановивши наявність належних матеріально-побутових умов для проживання дитини і у матері, і у батька, їх позитивних характеристик з місць проживання та роботи, прихильність дитини до обох батьків, а також самовільні, без погодження з матір'ю, дії батька щодо зміни місця проживання дитини, дійшов обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітнього разом із матір'ю, з якою дитина проживала більшість часу до зміни батьком її місця проживання.
«Визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а також що в інтересах дитини є турбота та підтримка і з боку матері, і з боку батька, суд апеляційної інстанції надав першочергове значення та оцінку саме найкращими інтересами дитини, врахувавши обставини спору», - зазначено у постанові.
Таким чином, КЦС ВС змінив лише мотиваційну частину рішення суду апеляційної інстанції, а резолютивна частина – залишилась без змін.
Нагадаємо, троє суддів ВП ВС - Олена Кібенко, Всеволод Князєв та Олександра Яновська у спільній окремій думці вказали, що забезпечення балансу інтересів з точки зору захисту прав дітей повинно бути пріоритетним. Суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце проживання, місце навчання, психологічний стан дитини тощо.
Також «Судово-юридична газета» повідомляла, що Верховний Суд визначив, у якому випадку додаткові витрати на утримання дитини підлягають відшкодуванню.
Крім того, у Касаційному цивільному суді відбувся практикум, присвячений особливостям цивільного судочинства при розгляді справ, що виникають із сімейних правовідносин.
