У справі №638/4452/16-ц рішенням першої інстанції в задоволенні позову позивачу відмовлено. Рішення мотивоване тим, що жодним нормативним актом не передбачена необхідність надання згоди одного з подружжя на укладення договору про відшкодування майнової шкоди, тому підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним відсутні.
Рішенням Апеляційного суду апеляційну скаргу позивача задоволено частково. Рішення першої інстанції скасовано і ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено з підстав, що договір про відшкодування майнової шкоди не є правочином щодо розпорядження спільним майном подружжя, тому вимоги ст. 63, 65 Сімейного кодексу України (далі — СК України), ст. 369 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) на спірні правовідносини не поширюються. При укладенні оспорюваного договору було дотримано загальних вимог цивільного законодавства, тому підстави для визнання його недійсним відсутні.
ВС при розгляді касаційної скарги позивача зазначив, що відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1–3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1–5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Ч. 1–3 ст. 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її (його) згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Вказана стаття визначає правила розпорядження подружжям майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності. Таке розпорядження здійснюється шляхом укладення дружиною та/або чоловіком різноманітних правочинів з іншими особами.
ВС вказав, що для укладення договору про відшкодування шкоди отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки той з подружжя, хто укладає такий договір, не розпоряджається їх спільним майном — він стає учасником зобов'язальних правовідносин. При цьому суд правильно виходив з того, що будучи вільним в укладенні правочину (зміст якого не суперечить актам цивільного законодавства) та визначенні його умов, керуючись свободою договору, наданою ст. 6, 627 ЦК України, він не відмовився від його укладення.
З постановою Верховного Суду можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» публікувала рышення ВП ВС щодо відшкодування шкоди при втраті майна, не повернутого поліцією після скасування арешту.
