Цього разу особа звернулася до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури з позовом, у якому просила суд визнати протиправним та скасувати рішення ВКДКА в частині відмови у задоволенні скарги щодо скасування рішення дисциплінарної палати КДКА та рішення КДКА про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю адвоката. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення порушує його права та охоронювані законом інтереси, є протиправним і необґрунтованим у зв`язку з відсутністю порушення ним присяги адвоката України, Правил адвокатської етики та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Позивач посилається на те, що в оскаржуваному рішенні конкретно не вказано, які його дії як адвоката мають ознаки дисциплінарного проступку в розумінні ст. 34 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, адміністративний позов залишено без задоволення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що за результатами розгляду скарги позивача та матеріалів перевірки Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури було правомірно прийнято рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю.
Мотивуючи касаційну скаргу, позивач посилався на те, що оскаржуване рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури суперечить Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Закону України «Про запобігання корупції», з огляду на відсутність в діях позивача складу дисциплінарного проступку та порушень Присяги адвоката і Правил адвокатської етики.
Колегія суддів зазначила, що підставою для звернення адвоката зі скаргою до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури стали його систематичні та грубі порушення п. 2 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4 та п. 8 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ч. З та ч. 4 ст. 6, ч. 2 ст. 7, п. 2.1. ч. 2 ст. 43 Правил адвокатської етики, використання ним свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю з метою вчинення дій, не пов`язаних з професійною адвокатською діяльністю, зокрема систематичних провокацій отримання хабарів шляхом зловживання довірою та у спосіб розкриття адвокатської таємниці, а також сприяння правоохоронним органам у їх викритті.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 6 Правил адвокатської етики, адвокат зобов'язаний не допускати у своїй професійній діяльності компромісів, що впливали б на його незалежність, з метою догодити суду, іншим державним органам, третім особам або клієнту, якщо такі компроміси розходяться із законними інтересами клієнта та перешкоджають належному здійсненню адвокатської діяльності. За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 7 Правил передбачено, що адвокат не може давати клієнту поради, свідомо спрямовані на полегшення скоєння правопорушень, або іншим чином умисно сприяти їх скоєнню його клієнтом або іншими особами.
Адвокат не має права у своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або цим Правилам.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що адвокат, в порушення вимог ч. 2 ст. 275 КПК України та п. З ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», був залучений слідчими органами до негласного (конфіденційного) співробітництва з Генеральною прокуратурою України в рамках кримінального провадження, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Обставини кримінального провадження свідчать про те, що позивач протягом тривалого часу в порушення вимог спеціального законодавства постійно співпрацював з правоохоронними органами з метою протиправного підбурювання інших осіб до вчинення злочинів, провокацій підкупів, для подальшого викриття правоохоронними органами цих осіб.
Також судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач тривалий час незаконно співпрацював з правоохоронними органами, будучи адвокатом, що, згідно з вимогами спеціального законодавства, недопустимо. Системність, довготривалість та цілеспрямованість незаконних дій адвоката в особі позивача свідчить про те, що притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді позбавлення свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльність було законним та обґрунтованим.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Правил адвокатської етики адвокату забороняється приймати доручення, якщо результат, якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких клієнт наполягає, є протиправними або якщо доручення клієнта виходить за межі професійних прав і обов'язків адвоката.
Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанції, системні та неодноразові дії адвоката свідчать про використання ним свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю не для здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, як це передбачено п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону Україні «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а для впливу на окремих осіб, з метою схиляння до отримання ними неправомірної вигоди для їхнього подальшого викриття та прикриття свідомої співпраці з правоохоронними органами.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що адвокат не повинен займатися іншою діяльністю, яка ставила б його в будь-яку залежність від інших осіб чи підпорядкувала б його вказівкам або правилам, які можуть увійти в суперечність з нормами чинного законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність і цими Правилами, або можуть іншим чином перешкоджати вільному й незалежному здійсненню ним адвокатської діяльності.
Суд касаційної інстанції зазначив, що судами попередніх інстанцій установлено, що адвокат всупереч нормам законодавства співпрацював з правоохоронними органами, а тому його посилання на норми Закону України «Про корупцію» щодо необхідності подання до правоохоронних органів заяви про надходження пропозиції щодо протиправного отримання коштів судом не беруться до уваги. Тобто колегія суддів звертає увагу на те, що в цьому випадку йдеться про систематичну співпрацю з правоохоронними органами.
При таких обставинах колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які дійшли висновку, що адвокат не повинен займатися іншою діяльністю, яка ставила б його в будь-яку залежність від інших осіб чи підпорядкувала б його вказівкам або правилам, які можуть увійти в суперечність з нормами чинного законодавства про адвокатуру та адвокатську діяльність і цими Правилами, або можуть іншим чином перешкоджати вільному й незалежному здійсненню ним адвокатської діяльності.
З рішенням у справі № 826/8426/17 можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» публікувала рішення КАС ВС щодо розміру гонорару адвоката в залежності від результату судового розгляду.
