Особа звернулась до суду із позовною заявою до ТОВ, у якій просила стягнути з відповідача на свою користь у відшкодування завданих матеріальних збитків і моральної шкоди.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ним було здійснено заправку свого автомобіля марки «БМВ», обладнаного дизельним двигуном, на одній із автозаправних станцій, що знаходиться за адресою: Київ, Наддніпрянське шосе, 8. Зупинившись біля колонки та повідомивши заправнику, що він заправляє дизельне пальне, позивач вирушив на касу, назвав номер колонки та сказав, що заправляється на 250 грн, розрахувався, сів в авто і поїхав. Від`їхавши від заправки приблизно на 5-6 км, він зупинився на стоянці, проте надалі завести двигун не зміг, оскільки виявилося, що його автомобіль знаходиться у несправному стані. Він був вимушений викликати евакуатор і звернутися на СТО для проведення ремонту автомобіля. З`ясувалося, що працівник АЗС заправив його авто замість дизельного пального бензином марки А-95. Він відразу звернувся до АЗС для врегулювання спірної ситуації, проте начальник АЗС категорично відмовилася визнати помилку АЗС, поводилася з ним грубо, у зв`язку з чим він був змушений викликати поліцію та написати відповідну заяву. На підставі його заяви працівниками поліції проведено перевірку та з`ясовано, що заправку автомобіля здійснював працівник заправки.
У зв`язку з помилкою працівника заправки позивач був змушений здійснити ремонт автомобіля на суму 4 023, 84 грн та 29 348, 15 грн, користувався послугами евакуатора на суму 684 грн. Тобто внаслідок продажу невідповідного пального йому завдані матеріальні збитки на суму 34 055, 99 грн. Крім того, внаслідок пошкодження його транспортного засобу діями відповідача, йому були спричинені душевні хвилювання через незаконність та несправедливість по відношенню до нього. Він був змушений звертатися до керівництва АЗС, відлучився від справ, став дратівливим, що вплинуло на його родинні стосунки, стосунки з колегами та друзями.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача на відшкодування завданих збитків та відшкодування моральної шкоди.
Апеляційний суд рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивач на обґрунтування позову надав докази, які свідчать про те, що діями працівників відповідача йому завдано шкоди внаслідок заправки його автомобіля невідповідним пальним. Зі свого боку відповідач не надав доказів, які свідчили б про відсутність у діях його працівників вини у заподіянні шкоди позивачу. Даних про проведення службової перевірки та результатів такої перевірки відповідачем суду не надано. Службова записка оператора АЗС, який, так само як і інші працівники АЗС, не був допитаний як свідок в судовому засіданні, оскільки таких клопотань представником відповідача не заявлялось при розгляді справи, не може бути належним доказом того, що автомобіль позивача було заправлено бензином замість дизельного пального на його ж прохання.
Відповідач у своїй касаційній скарзі зазначає, що надані позивачем докази не доводять того факту, що в автомобіль, яким керував позивач, працівником АЗС помилково залито бензин марки А-95, а не дизельне паливо. Окрім цього, також не доведено, що рідина в автомобілі позивача за своїми характеристиками була бензином марки А-95 і була залита саме на автозаправній станції відповідача.
Постановою Кабінету міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1442 затверджено Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, які, зокрема, визначають порядок роздрібної торгівлі бензином, дизельним пальним, гасом, маслами, мастилами (далі — Правила № 1442). За загальною нормою Правил № 1442 заправка автомобілів провадиться оператором автозаправної станції або під його наглядом, що покладає відповідальність за заправлення відповідного палива саме на працівника АЗС.
Суд виходить з того, що заправка автомобіля, обладнаного дизельним двигуном, бензином з погляду чинного законодавства є продажем продукції з дефектом, оскільки призвела до виходу з ладу автомобіля позивача.
За змістом частин першої-другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, а позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.
Шкода, заподіяна особі та майну громадянина або майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Крім того, у відносинах за участі споживача суд зобов’язаний тлумачити усі сумніви на користь цього учасника як слабшої сторони у таких правовідносинах.
Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
З рішенням у справу № 161/626/17 можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, чому роздруківка з банківського сайту не може бути належним доказом.
