Місцевий суд не достатньо врахував те, що категорія злочинів ухилення від мобілізації викликає значний суспільний резонанс, а тому застосування інституту звільнення від відбування покарання не сприятиме його меті – виправленню та запобіганню вчинених нових кримінальних правопорушень. Про це зазначив Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 5 лютого 2024 року по справі №625/67/23.
Обставини справи
Вироком Коломацького районного суду Харківської області від 3 квітня 2023 року чоловіка засуджено за ст. 336 КК за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, та покладено на нього обов`язки, передбачені у ст. 76 КК.
Однак вироком Харківського апеляційного суду від 20 липня 2023 року апеляційну скаргу прокурора задоволено, вирок Коломацького районного суду в частині призначеного покарання скасовано. Призначено чоловіку покарання за ст. 336 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Тобто, скасовано іспитовий строк і призначене реальне покарання.
Так, після медичного обстеження чоловіка визначено як придатного до військової служби, та у довідці військово-лікарської комісії зазначено діагноз «здоровий», після вивчення особистих облікових даних встановлено, що він є військовозобов`язаним, придатним до несення військової служби та таким, що підлягає призову за мобілізацією. 16 лютого 2023 року йому доведено під підпис вимоги законодавства України з питань оборони та мобілізації, а також відповідальність за порушення правил військового обліку та ухилення від призову за мобілізацією, після чого вручено повістку про явку на 08:00 23 лютого 2023 року до ТЦК для направлення на військову службу за мобілізацією .
Однак чоловік не прибув у вказаний у повістці час до місця призову.
У касаційній скарзі адвокат ставив питання про зміну вироку апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування закону, який підлягав застосуванню, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Зокрема, захисник просив звільнити засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що підзахисний критично оцінив свій вчинок, розкаявся, зазначив про готовність нести кримінальну відповідальність, характеризується позитивно, добросовісно відноситься до сімейного обов`язку по догляду за хворими батьками, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Вважає, що апеляційний суд хоча і призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ст. 336 КК, однак належним чином не врахував конкретні обставин вчинення злочину, дані про особу засудженого, пом`якшуючі покарання обставини, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин. Стверджує, що поза увагою апеляційного суду залишалася позиція прокурора, який просив суд першої інстанції призначити покарання із застосуванням положень ст. 75 КК.
Крім того, зазначає про безпідставність висновку апеляційного суду про те, що застосування положень ст. 75 КК матиме негативні наслідки для вчинення аналогічних злочинів іншими особами.
Наголошує, що покарання має індивідуальних характер і не може застосуватися як показовий захід кримінально-правового примусу для інших осіб.
Що вирішив Верховний Суд
З аргументами адвоката колегія суддів Верховного Суду не погодилася.
Як зазначив ВС, скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є слушними.
Зокрема, як вбачається зі змісту мотивувальної частини вироку суду апеляційної інстанції, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та дані про особу засудженого, апеляційний суд погодився з призначеним місцевим судом виду та розміру покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке з огляду на вимоги статей 50, 65 КК є справедливим.
Водночас, апеляційний суд зазначив, що місцевий суд не достатньо врахував суспільну небезпеку вчиненого злочину, та того факту, що на території України введений воєнний стан, дана категорія кримінальних правопорушень викликає значний суспільний резонанс, а тому застосування інституту звільнення від відбування покарання не сприятиме його меті - виправленню та запобіганню вчинених нових кримінальних правопорушень, як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням не буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, а тому погодився з доводами апеляційної скарги сторони обвинувачення у цій частині.
Колегія суддів Верховного Сулу погоджується з такими твердженнями апеляційного суду та вважає, що з огляду на конкретні фактичні обставини та характер і обставини вчиненого злочину, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку, що виправлення засудженого можливе виключно в умовах ізоляції його від суспільства, та правильно призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ст. 336 КК.
На переконання колегії суддів Верховного Суду, обставини, про які наголошує захисник у своїй касаційній скарзі, як догляд за батьками похилого віку, в даному випадку жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого ним злочину.
Обґрунтовуючи свої доводи, захисник вказує, що покарання має індивідуальний характер і не може застосуватися як показовий захід кримінально-правового примусу для інших осіб.
Така позиція захисника щодо індивідуалізації покарання хоча і є доречною, проте захисником не враховано положення ч. 2 ст. 50 КК, відповідно до яких покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Крім того, колегія суддів ВС вважає, що обставини, про які вказує захисник не впливають на правильність призначеного апеляційним судом покарання, яке є мінімальним, а тому не свідчить про його надмірну суворість.
Враховуючи вказані обставини в їх сукупності, колегія суддів ВС вважає, що призначене засудженому покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК.
Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд постановив, що наявність дитини, матері, яка хворіє, а також вагітність дружини жодним чином не зменшують суспільної небезпеки ухилення від призову під час мобілізації.
Так, у постанові від 26 березня 2024 року по справі №159/4893/22 Верховний Суд вказав, що обставини, про які вказує у своїй касаційній скарзі захисник, а саме наявність у засудженого за ухилення від призову за статтею 336 КК як дитини від попереднього шлюбу його дружини, так і матері, яка хворіє, а також вагітність дружини та наявність позитивного висновку органу з питань пробації, згідно з яким виправлення засудженого можливо без позбавлення або обмеження волі, у цьому випадку жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення та не впливають на правильність призначеного покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, яке є мінімальним, а тому не свідчать про несправедливість такого покарання і його суворість.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
