Верховний Суд підсумував основні позиції, висловлені ним у справах, пов’язаних з війною за 2022-2024 роки.
Зокрема, у справі 757/64569/16-ц пенсіонерки, яка просила відшкодування, бо залишилася без житла через використання її будинку у 2014 році під опорний пункт, Велика Палата Верховного Суду вказала, що твердження позивачки про те, що моральних страждань їй завдає байдужість України та відмова у виплаті їй компенсації за майно на підставі звернень, слід оцінювати критично, зокрема з огляду на правове регулювання такої компенсації. Так само критично треба оцінювати скарги позивачки на моральні страждання від трансляції по телебаченню та в мережі інтернет сюжету, в якому вона бачила її будинок і військовослужбовців та їхнє майно на відповідній території.
Саме по собі тимчасове використання військовослужбовцями ЗСУ майна позивачки, підпорядковане виконанню як Збройними Силами України, так і позивачкою як громадянкою України конституційних обов`язків (статті 17, 65 Конституції України), не може бути діянням, яким позивачці завдана моральна шкода.
За іншого підходу виконання конституційного обов`язку кожним громадянином зумовлювало б завдання йому моральної шкоди, що не відповідає суті виконання цього обов`язку.
Обставини справи
У липні 2014 року позивачка була вимушена покинути свій будинок, майно та земельну ділянку, які розташовані в м. Красногорівка Мар’їнського району Донецької області, через обстріли. У серпні 2014 року військовослужбовці ЗСУ звільнили м. Красногорівку, після чого зайняли будинок позивачки й облаштували в ньому опорний пункт.
Позивачка звернулася до суду із позовом до Держави Україна з метою отримання компенсації за примусово відчужений будинок, майно та земельну ділянку, оскільки вважала, що її майно мобілізоване у зв’язку з надзвичайною ситуацією, яка виникла через АТО на противагу збройній російській агресії.
Що зазначила Велика Палата Верховного Суду
ВП ВС зауважила, що в Україні діє законодавство, яке передбачає компенсацію громадянам за примусово відчужене (мобілізоване) у них майно. Отримати її можливо за умов та у порядку, визначених нормативними актами.
Мобілізація майна є різновидом його реквізиції (примусового відчуження) у розумінні ЦК України та Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Однак, якщо згідно зі статтею 3 цього Закону примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості і тільки у разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості, то у випадку мобілізації майна громадян згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» таке відшкодування може бути тільки наступним.
Компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п’яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану – протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету за умови, що майно було примусово відчужене, а особа відповідно має право на таку компенсацію.
Позивачка не довела, що втратила можливість користування своїм майном саме внаслідок зайняття будинку військовослужбовцями ЗСУ, а не через обстріли з боку збройних формувань, підтримуваних російською федерацією, що зумовили переїзд позивачки разом із родиною до іншого населеного пункту. Позивачка фактично ставила питання про наявність у неї права на обов'язковий викуп Україною її будинку та земельної ділянки, які вона покинула, переїхавши разом із родиною під загрозою обстрілів до іншого регіону.
Лише тимчасового перебування з певного часу у будинку та на земельній ділянці позивачки військовослужбовців ЗСУ і їхнього майна недостатньо для того, щоби кваліфікувати таке перебування саме як примусове відчуження (реквізицію) Україною цих будинку та земельної ділянки.
ВП ВС також вказала, що відповідно до частини 9 статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об’єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Детальніше з текстом постанови ВП ВС від 13.09.2023 у справі 757/64569/16-ц можна ознайомитися за посиланням.
Також «Судово-юридична газета» писала, що в окремій думці по цій справі судді ВП ВС фактично вказали на порушення логіки рішення Великої Палати Верховного Суду, адже на час подій, про які йдеться в цій справі, в Україні не було введено воєнного чи надзвичайного стану, а майно не знаходилося на окупованій території.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
