Військовослужбовець набуває статусу військової службової особи внаслідок призначення на посаду, яка покладає на нього обов'язки командира (начальника) або інші обов’язки, передбачені у примітці 1 до ст. 425 КК, або внаслідок отримання спеціального доручення повноважного командування, пов’язаного з виконанням таких функцій.
При цьому саме по собі військове звання не може вважатися ознакою військової службової особи. На це вказав Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 15 жовтня 2024 року по справі №216/1675/22.
Обставини справи
Молодший сержант, на території ротно-опорного пункту, у період проходження служби у військовій частині в умовах воєнного стану під час конфлікту необережно вдарив свого підлеглого рядового клинком багнета-ножа в грудну клітину, від чого той помер на місці події.
Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав винуватою та засудив особу за ч. 1 ст. 119 КК, ч. 5 ст. 426-1 КК (перевищення військовою службовою особою влади чи службових повноважень, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці).
Верховний Суд скасував ухвалу апеляційного суду на тій підставі, що апеляційний суд не обґрунтував висновку про ідеальну сукупність злочинів з різними формами вини в діях засудженого, які кваліфіковані за різними статтями КК, і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Апеляційний суд закрив провадження у зв'язку з відсутністю складу злочину та постановив вважати особу засудженою за ч. 5 ст. 4261 КК.
Позиція Верховного Суду
Касаційний кримінальний суд змінив судові рішення судів попередніх інстанцій.
Кримінальне провадження за ч. 5 ст. 426-1 КК закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК. Визнано винуватою та засуджено особу за ч. 1 ст. 119 КК.
Так, ККС констатував, що суб'єктом злочину за ст. 426-1 КК може бути військова службова особа, якою відповідно до примітки 1 до ст. 425 КК є військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування.
ККС не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що засуджений на момент вчинення інкримінованих йому дій був військовою службовою особою і, таким чином, суб’єктом злочину за ст. 426-1 КК, пославшись на те, що він за військовим званням був начальником рядового згідно зі ст. 32 та ст. 34 Статуту внутрішньої служби ЗСУ та ст. 8 Дисциплінарного статуту ЗСУ.
Відповідно до обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, засуджений обіймав посаду стрільця. Сторона обвинувачення не представила доказів того, що він був призначений на посаду командира відділення або будь-яку іншу посаду, за якою він був би командиром для потерпілого рядового.
ККС зазначає, що визначення в статутах ЗСУ, зокрема в ст. 32 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, військовослужбовця як начальника іншого військовослужбовця не означає набуття ним статусу військової службової особи в значенні примітки 1 до ст. 425 КК.
Частиною 12 ст. 6 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військові посадові особи – це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків згідно із законодавством.
Стаття 32 Статуту внутрішньої служби ЗСУ та ст. 8 Дисциплінарного статуту ЗСУ не наділяють старшу за військовим званням особу дисциплінарною владою або розпорядчими повноваженнями командира.
Стаття 8 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачає, що «командири, посади яких у цьому Статуті не визначені, користуються дисциплінарною владою стосовно підлеглих військовослужбовців згідно з військовим званням, передбаченим їх посадою».
Таким чином, це положення означає, що дисциплінарна влада належить лише командиру, і ця дисциплінарна влада, незалежно від його дійсного звання, обмежується званням, притаманним цій посаді.
Отже, якщо майор призначений на посаду командира взводу, він користується повноваженнями, якими наділені молодший лейтенант, лейтенант, старший лейтенант.
Військовослужбовець, який не займає командирську посаду, може отримати дисциплінарну владу і розпорядчі повноваження в силу свого звання лише за умов, визначених ст. 81 Дисциплінарного статуту ЗСУ та ст. 34 Статуту внутрішньої служби ЗСУ, коли вони виконують спільну задачу. В цій справі таких обставин не встановлено.
ККС зазначає, що статус військової службової особи військовослужбовець отримує внаслідок призначення на посаду, яка покладає обов'язки на цього командира (начальника) або інші обов'язки, передбачені у примітці 1 до ст. 425 КК, або внаслідок отримання спеціального доручення повноважного командування, пов'язаного з виконанням таких функцій. Саме по собі військове звання не може вважатися ознакою військової службової особи. ККС вважає, що засуджений не був на час вчинення діяння, що є предметом цієї справи, військовою службовою особою, а тому не може бути суб'єктом злочину, передбаченого ст. 426-1 КК.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
