Дніпропетровський окружний адмінсуд у справі стосовно мобілізації хворого на хронічний вірусний гепатит С з порушенням процедури проходження ВЛК висловив незгоду з позицією Верховного Суду.
Як раніше писала «Судово-юридична газета», Верховний Суд по справі №160/2592/23 вказав, що мобілізація без проходження військово-лікарської комісії – це не привід для звільнення з військової служби, і загалом встановлення факту порушення ТЦК процедури мобілізації не призводить до необхідності звільнення незаконно мобілізованого. «Процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу» – підкреслили судді Верховного Суду.
Однак з такою позицією не погодився суд першої інстанції – Дніпропетровський окружний адміністративний суд, який 20 березня 2025 року розглянув подібну справу №160/33452/24.
У цій справі відповідними доказами було встановлено факт визнання придатним та мобілізації хворого на хронічний вірусний гепатит С (ХВГС), РНК HCV, стійка вірусологічна відповідь, який отримував лікування з 2022 року. При цьому ВЛК відбулася з порушенням процедури.
Головуюча у цій справі суддя Дніпропетровського ОАС Анна Сластьон вказала, що за відсутності доведення факту придатності призов та подальше направлення для проходження військової служби є протиправними.
«Суд дотримується позиції, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків, а обов`язок доведення придатності особи до військової служби лежить на суб`єкті владних повноважень. Інший підхід суперечив би принципам, які відрізняють суди адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикцій», зазначила вона.
Отже, Дніпропетровським окружним адміністративним судом у цій справі застосовано один із базових принципів права про те, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків. Як вказала суддя, зазначений принцип не було використано Верховним Судом у справі №160/2592/23.
«Суд не погоджується з позицією Верховного Суду у справі №160/2592/23, що факт непроходження позивачем медичного огляду під час його призову на військову службу не є свідченням непридатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.
На переконання суду, непроходження позивачем медичного огляду, а так само порушення порядку його проведення свідчить про те, що відповідачем в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено факт придатності позивача до військової служби.
Інший підхід протирічить завданням адміністративного судочинства», зазначив суд.
Історія спору
У грудні 2024 року чоловік звернувся з позовом, в якому просив суд визнати протиправною та скасувати постанову ВЛК, зобов`язати регіональну ВЛК провести військово-лікарську експертизу з повним обстеженням, визнати протиправним та скасувати наказ начальника ТЦК щодо призову, а також зобов`язати військову частину звільнити його зі служби.
Вказав, що 8.11.2024 був доставлений працівниками ТЦК для проходження ВЛК до КНП Кам`янської ради «Міська лікарня №7», де його було визнано придатним. Того ж дня був доставлений в навчальний батальйон.
При цьому, військово-лікарською комісією не надано оцінки результатам діагностичного звіту щодо на наявності в його крові антитіл до гепатиту С. Також позивачем не пройдено огляд у лікаря психіатра, офтальмолога, стоматолога, інфекціоніста.
Так, з даних застосунку Helsi вбачається, що прийом лікарем офтальмологом здійснювався 9.11.2024 – в той час, коли позивач вже перебував у військовій частині, а консультація у лікаря інфекціоніста є незавершеною. Позивач, серед іншого, вказує на формальність медичного огляду, який було проведено менш, ніж за годину.
Позивач звертався із заявою до регіональної військово-лікарської комісії Міноборони, в якій просив призначити повторну ВЛК. Але там повідомили, що направлення діючого військовослужбовця для медогляду здійснюється за місцем проходження військової служби на підставі рапорту на ім`я командира.
Позивач не погоджується із оскаржуваним висновком ВЛК, оскільки він не враховує наявності у позивача діагнозу «агресивна форма гепатиту С в1», пробійної виразки шлунку, травми ЧМТ у вигляді ВСД.
Що вирішив Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Суд зокрема нагадав, що кожний військовозобов`язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, оториноларингологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей (пункт 3.1. глави 3 Розділу ІІ Положення №402).
З п. 3.4 глави 3 розділу ІІ Положення №402 вбачається, що перед оглядом військовозобов`язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту «В» (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту «С» (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW) тощо.
Лікарі, які включаються до складу ВЛК із закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності, під час проведення медичного огляду ознайомлюються з медичними записами в ЕСОЗ та з іншими медичними документами, що характеризують стан здоров`я.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу на такі обставини.
В ході судового розгляду встановлено, що позивач є хворим на хронічний вірусний гепатит С (ХВГС), РНК HCV, стійка вірусологічна відповідь, отримує лікування з 2022 року, що підтверджується консультативним висновком спеціаліста-інфекціоніста від 14.02.2025.
На момент проходження медогляду, відповідно до діагностичного звіту КНП Кам`янської міської первинної медико-санітарної допомоги від 8.11.2024 за послугою «аналіз, антитіла до гепатиту С», показники лабораторних досліджень підтвердили наявність антитіл до гепатиту С в крові пацієнта.
Відтак, позивач є носієм вірусу гепатиту С.
Згідно зі ст.4 розділу І Пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності, під час мобілізації медичний огляд проводиться за відповідним пунктом статті з урахуванням ступеня порушення функції печінки на час огляду.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, позивач під час медичного огляду не пройшов огляд лікарем інфекціоністом, попри наявність позитивного тесту на наявність в його крові антитіл до гепатиту С, що є порушенням п. 3.1. глави 3 Розділу ІІ Положення №402.
Так, в матеріалах справи міститься діюче станом на 8.11.2024 електронне направлення до лікаря-інфекціоніста з відсутньою в ньому відміткою про завершення прийому.
Також, в оскаржуваній довідці ВЛК від 8.11.2024, за результатами проведеного 8.11.2024 медогляду не надана оцінка ступеню придатності позивача до військової служби в контексті застосування відповідної статті Розкладу хвороб, до яких включено хронічні вірусні гепатити, які містяться, зокрема, у статті 4 та статті 54 Розкладу хвороб.
Окрім зазначених вище порушень, знайшли своє підтвердження обставини щодо непроходження позивачем медичного огляду психіатром, окулістом та стоматологом, що є порушенням пункту 3.1. глави 3 Розділу ІІ Положення №402.
Так, з електронного направлення застосунку Helsi вбачається, що прийом у лікаря офтальмолога мав місце 9.11.2024 в той час, коли позивач ще 8.11.2024 був відправлений до військової частини.
Обставини порушення порядку проходження позивачем медичного огляду не були спростовані відповідачами в ході розгляду справи належними та достовірними доказами попри те, що докази двічі витребовувалися судом у ВЛК при ТЦК.
Зокрема, ухвалами Дніпропетровського ОАС у ВЛК при ТЦК витребувано, серед іншого, висновки лікарів із зазначенням дати проведення огляду, карту обстеження та медичного огляду позивача; інформацію про те, чи направлявся він на додаткове медичне обстеження чи повторний медичний огляд, а також результати такого обстеження/огляду; висновок лікаря-офтальмолога та лікаря-інфекціоніста за наслідком обстеження позивача.
Зазначені докази не надано відповідачами.
Відтак, в силу положень ч. 2 ст. 77 КАСУ, відповідачами не доведено правомірність висновку про придатність позивача до військової служби.
Попри те, що суд не вправі надавати оцінку діям лікарів ВЛК при застосуванні ними відповідних методів огляду позивача, дослідження медичної документації, визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК в межах дотримання процедури прийняття оскаржуваного висновку.
Наявні в матеріалах справи докази та з`ясовані в судових засіданнях обставини свідчать про порушення в спірних правовідносинах процедури прийняття ВЛК оскаржуваної постанови, оформленої у вигляді довідки від 8.11.2024.
На переконання суду, встановлені порушення є істотними та такими, що перешкоджають досягненню мети проведення медичного огляду визначення придатності позивача до військової служби.
При наданні оцінки процедурним порушенням, які були допущені суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного висновку від 8.11.2024, суд бере до уваги співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може бути наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття».
У даній справі суд констатує, що висновок суб`єкта владних повноважень за результатами проведеного медичного огляду міг бути іншим, за умови дотримання суб`єктом владних повноважень процедури, визначеної Положенням №402.
Відтак, суд погоджується з доводами позивача про протиправність постанови ВЛК, оформленої у вигляді довідки від 8.11.2024, що має наслідком її скасування.
Щодо заявлених вимог про скасування наказу ТЦК в частині призову на військову службу під час мобілізації, а також зобов`язання військову частину звільнити позивача з військової служби.
З існуючого на момент виникнення спірних правовідносин правового регулювання вбачається, що проходження медогляду та встановлення придатності до військової служби є обов`язковими умовами, без дотримання яких призов особи на військову службу є неможливим.
Отже, для призову особи на військову службу під час мобілізації необхідно встановити придатність військовозобов`язаного за станом здоров`я до військової служби.
В ході розгляду справи судом скасована постанова ВЛК, з огляду на її протиправність.
Відтак, за відсутності доведення факту придатності позивача до військової служби призов його на військову службу та подальше направлення для проходження військової служби до військової частини є протиправними.
Суд дотримується позиції, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків, а обов`язок доведення придатності особи до військової служби лежить на суб`єкті владних повноважень. Інший підхід суперечив би принципам, які відрізняють суди адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикцій.
Задовольняючи позовні вимоги в цій частині позовних вимог, суд керується також ч. 1 ст. 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд розуміє, що питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів.
Проте, зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.
Той факт, що сторона відповідача (ВЛК при ТЦК) при прийнятті оскаржуваного висновку не вжила заходи задля дослідження результатів аналізів позивача про наявність в його крові антитіл до гепатиту С, а також допустила порушення процедури проходження медичного огляду, свідчить про невиконання стороною відповідача свого обов`язку - з`ясування всіх обставин справи (ст.2 КАСУ), адже саме відповідач має довести в суді те, що його рішення є правомірним (ч. 2 ст. 77 КАСУ).
Щодо ефективного способу захисту.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб – це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Отже, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Отже, підсумовуючи вищевикладене суд вважає, що ефективним захистом порушеного права позивача є визнання протиправними та скасування всіх рішень, прийнятих за наслідками порушення процедури призову позивача на військову службу.
Відтак, підлягає скасуванню як наказ в частині призову на військову службу, так і наказ командира військової частини в частині зарахування до списків особового складу. Окрім цього, порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання військової частини звільнити позивача з військової служби.
Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.
Натомість, проведення медичного огляду у статусі військовослужбовця на підставі рапорту в порядку п. 6.1. глави 6 розділу ІІ Положення №402, поставить позивача в невиправдане становище, яке вимагатиме ініціювання нової процедури медичного огляду, необхідність якої викликана виключно протиправними діями суб`єкта владних повноважень на стадії призову позивача на військову службу.
Щодо висновків Верховного Суду у справі №160/2592/23.
Суд не враховує висновки Верховного Суду у справі №160/2592/23, оскільки вважає їх незастосовними до спірних правовідносин.
Так, у справі №160/2592/23 позивач зазначив про відсутність хвороб, які б свідчили про його ймовірно можливу непридатність до військової служби.
Натомість, в цій справі позивач з моменту виникнення спірних правовідносин заперечує свою придатність до військової служби.
У справі №160/2592/23 належне відновлення порушених прав позивача суди розглядають через відновлення становища особи, яке існувало до такого порушення прав.
У розвиток цієї позиції судом в цій справі застосовано один із базових принципів права про те, що протиправні дії не можуть спричиняти правомірних наслідків. Зазначений принцип не було використано Верховним Судом у справі №160/2592/23.
Суд не погоджується з позицією Верховного Суду у справі №160/2592/23, що факт непроходження позивачем медичного огляду під час його призову на військову службу не є свідченням непридатності позивача до військової служби та не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.
На переконання суду, непроходження позивачем медичного огляду, а так само порушення порядку його проведення свідчить про те, що відповідачем в порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено факт придатності позивача до військової служби.
Інший підхід протирічить завданням адміністративного судочинства.
Натомість, відсутність у статті 26 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» такої підстави для звільнення з військової служби як непроходження позивачем медичного огляду під час його призову є виключно свідченням того, що законодавець при написанні зазначеної норми виключав можливість проходження військової служби особою, яка є непридатною до служби або не пройшла медичний огляд.
Попри зазначене, суд не позбавлений можливості відновити порушені права та захистити інтереси особи, послуговуючись принципом верховенства права та спираючись на ст. 129 Конституції України, яка визначає, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, суд ухвалив адміністративний позов задовольнити частково.
- Визнати протиправною та скасувати постанову військово-лікарської комісії.
- Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ТЦК в частині призову та направлення для проходження військової служби до військової частини.
- Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини в частині зарахування до списків особового складу військової частини.
- Зобов`язати військову частину звільнити з військової служби з подальшим виключенням його зі списків особового складу.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
