Завдання правосуддя не полягає у забезпеченні ефективності державного управління. Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади, зокрема ТЦК, та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Крім того, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) ТЦК поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАСУ.
Так 11 березня 2025 року окреслив межі своїх повноважень Восьмий апеляційний адміністративний суд, скасувавши рішення Закарпатського окружного адмінсуду про визнання незаконною мобілізації чоловіка, який виховує неповнолітню дитину з інвалідністю (справа №260/4585/24, головуюча у колегії Зоряна Матковська).
Обставини справи
Чоловік твердив, що повідомив працівників ТЦК, що він не підлягає призову на військову службу через те, що в нього на утриманні перебуває неповнолітня дитина з інвалідністю, всі необхідні документи для підтвердження даного факту надає. Однак представниками ТЦК це не було взято до уваги та після уточнення військово-облікових даних позивача було направлено для проходження ВЛК, визнано придатним, після чого у складі команди направлено до місця несення служби, де його і було зараховано до списків особового складу.
Позивач вважав, що саме на ТЦК покладено обов`язок щодо перевірки наявності підстав для відстрочки, і ТЦК не переконався в тому, що позивач, як батько дитини з інвалідністю, підпадає під вимоги п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто не підлягає мобілізації.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано мобілізаційне розпорядження ТЦК, скасовано наказ командира військової частини у частині зарахування до військової частини, зобов`язано ТЦК вчинити дії щодо надання відстрочки.
Як зазначив суд першої інстанції, в ході перевірки Військовою службою правопорядку (ВСП) встановлено, що 5.06.2024 чоловік прибув до ТЦК для уточнення військово-облікових даних.
Посадовими особами ТЦК було також встановлено, що на повному утриманні чоловіка перебуває його син , який являється дитиною з інвалідністю, що підтверджується свідоцтвом про народження серії від 17.07.2017, витягами з протоколів ЛКК та консультаційними висновками спеціалістів та посвідченням дитини з інвалідністю.
Тобто факт порушення прав позивача був встановлений ВСП ще в липні 2024 року.
Також в наведеному листі міститься посилання на те, що посадовими особами направлено повідомлення до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону з матеріалами перевірки про виявлення в діях посадових осіб ТЦК ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 426-1 КК.
Оскільки винесене ТЦК мобілізаційне розпорядження є протиправним та підлягає скасуванню, то і наказ командира військової частини також є протиправним та підлягає скасуванню.
Військова частина подала апеляційну скаргу, вказавши, що рішення про мобілізацію та призов є актом індивідуальної дії, який станом на час розгляду позову вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. А після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням №1153/2008.
Що вирішив апеляційний суд
Як зазначив Восьмий ААС, син позивача є дитиною з інвалідністю, що підтверджується відповідними документами.
Апеляційний суд не заперечує наведеної підстави, яка надавала позивачу право на відстрочку, однак вважає висновки суду першої інстанції помилковими.
Відповідно до Правил військового обліку, затверджених постановою КМУ №1487, саме на позивача покладений обов`язок надавати ТЦК документи, що підтверджують право на відстрочку. Отже, моменту оформлення відстрочки передує ряд активних дій, які військовозобов`язаний повинен вчинити для реалізації свого права.
Верховний Суд у постанові від 18 січня 2024 року у справі №280/6033/22 висловив правову позицію, відповідно до якої право на відстрочку від призову кореспондує з обов`язком призовників, військовозобов`язаних, резервістів дотримуватися правил військового обліку, зокрема повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним ТЦК).
Позивач не виконав зазначені вимоги та не скористався своїм правом подання зави до РТЦК про надання відстрочки, тобто не реалізував своє право, що відповідно вказує на відсутність порушень з боку працівників ТЦК під час його мобілізації.
Суд першої інстанції також висновував, що ТЦК не здійснив належну перевірку наявності у позивача дитини з інвалідністю.
Проте, судом першої інстанції не з`ясовано, чи наявна можливість у ТЦК перевірити вказану інформацію.
Таким чином, апеляційний суд висновує, що позивач не реалізував своє право на відстрочку, що вказує на відсутність підстав для скасування мобілізаційного розпорядження.
Крім цього, апеляційний суд вказав, що мобілізаційне розпорядження щодо позивача вичерпало свою дію фактом його виконання.
При цьому Восьмий ААС послався на рішення Конституційного Суду від 23.06.1997 №2-зп, а також на рішення КСУ №9-рп/2008, де вказано, що «правові акти ненормативного характеру» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Вказана правова позиція знайшла своє відображення з питання скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання відображена у сталій та послідовній позиції Верховного Суду, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання.
Відповідно як похідна, не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов`язання вчинити дії щодо надання позивачу відстрочки як батьку, який виховує дитину з інвалідністю віком до 18 років.
Також Восьмий ААС вказав, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАСУ.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є контроль за законністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, позовна вимога про зобов`язання надати позивачу відстрочку не могла бути задоволена судом першої інстанції, оскільки суд у спірних правовідносинах не може перебирати на себе повноваження іншого органу, в даному випадку Комісії при ТЦК з питань надання відстрочки.
Окрім цього, з 8.06.2024 року позивач перейшов до категорії військовослужбовців, а відтак, станом на сьогодні він вже не є військовозобов`язаним, та відповідно норми ст. 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» про надання йому відстрочки більше не можуть застосовуватися до нього.
Також Восьмий ААС вказав, що чинним законодавством не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов та про призначення до військової частини.
Вказаний наказ вже реалізований, а його скасування (навіть при очевидній протиправності такого) не матиме наслідком звільнення позивача із військової служби.
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до командира військової частини із рапортом про звільнення його з військової служби, в якому наводив вказані вище обставини чи інші підстави.
Апеляційний суд також послався на постанову КАС ВС від 5 лютого 2025 року по справі 160/2592/23 за позовом військовослужбовця до ТЦК і військової частини про визнання протиправними дій щодо призову і зобов`язання прийняти рішення про звільнення зі служби. КАС ВС вказав, що «визнання процедури призову протиправною не спричиняє звільнення незаконно мобілізованого з військової служби, тобто, не відновлює попереднього становища особи, призваної на військову службу».
З урахуванням наведеного позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають повністю.
Вказані вище обставини є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав, зазначив Восьмий апеляційний адмінсуд.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
