Товариство звернулося до адміністративного суду з позовом до Петрівської сільської ради Вишгородського району Київської області та Головного управління Держгеокадастру в Київській області, вимагаючи визнати протиправним та нечинним рішення сільради від 08 липня 2021 року №397 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель села Лютіж», а також скасувати два витяги про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, сформовані на його підставі.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 26 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року, задовольнив позов. Скаргу на ці рішення подала Петрівська сільська рада, яка не погоджувалася із визнанням її рішення регуляторним актом та посилалася на неправильне застосування норм матеріального права.
Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу, змінив мотивувальну та резолютивну частини рішень судів попередніх інстанцій у частині моменту втрати чинності витягів з технічної документації, визначивши, що вони є нечинними з 26 березня 2024 року — дати набрання законної сили рішення у раніше ухваленій аналогічній справі.
Верховний Суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що рішення №397 є нормативно-правовим регуляторним актом, оскільки останнє було прийняте органом місцевого самоврядування, змінювало норми права, поширювалося на невизначене коло осіб і підлягало багаторазовому застосуванню у сфері господарських відносин та оподаткування.
Суд взяв до уваги зміст статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» № 1160-IV, відповідно до якої регуляторним вважається акт, що встановлює норми права, застосовується неодноразово та стосується невизначеного кола осіб у сфері господарювання чи адміністративних відносин.
Крім того, врахувавши те, що сільрада не оприлюднила проєкт рішення з аналізом регуляторного впливу у порядку, передбаченому статтями 9 і 13 Закону № 1160-IV, Суд дійшов висновку, що остання порушила обов’язкову процедуру прийняття регуляторного акта. Відповідно до статті 36 цього Закону, таке порушення є підставою для визнання акта нечинним.
Суд також застосував конституційні норми: частину першу статті 13, згідно з якою земля є об’єктом права власності Українського народу, а також статтю 19 Конституції України, яка зобов’язує органи влади діяти виключно у спосіб, передбачений законом.
У постанові детально процитовано положення статей 201, 206 Земельного кодексу України та статей 13, 15, 18, 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» №1378-IV, які регламентують порядок затвердження технічної документації та необхідність її офіційного оприлюднення для подальшого застосування в оподаткуванні.
У межах аналізу законності поданих витягів Верховний Суд нагадав, що згідно зі статтею 20 Закону №1378-IV та Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489, витяг з технічної документації не є самостійним правовим актом, а лише фіксує інформацію, затверджену у відповідному рішенні ради.
Колегія суддів зазначила, що дія рішення №397 припинилася з 26 березня 2024 року на підставі постанови у справі №320/10212/22, а отже, й витяги, видані на його основі, втратили чинність саме з цієї дати. До зазначеного часу вони залишаються чинними й підлягають застосуванню.
Суд підкреслив, що збереження чинності витягів до визнання нечинним базового акта необхідне для забезпечення правової визначеності, стабільності публічних правовідносин і захисту прав осіб, зокрема платників податків та органів державної влади.
Основні правові висновки Верховного Суду у цій справі:
- рішення органу місцевого самоврядування про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, що має загальний характер і впливає на порядок оподаткування, є регуляторним актом, процедура прийняття якого, зокрема оприлюднення, має відповідати положенням Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
- витяги з технічної документації, сформовані на підставі регуляторного акта, втрачають чинність одночасно з визнанням цього акта нечинним і не створюють самостійних юридичних наслідків.
Постанова Верховного Суду від 10 березня 2025 року у справі № 320/10183/22 (адміністративне провадження № К/990/20687/24).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
