Обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участі інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціального значення для їхніх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила має обмежуватися конкретним провадженням. На це вказав Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від 24 липня 2025 року по справі №759/19740/21.
Позиції судів
Суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 2 ст. 296 КК.
У касаційній скарзі захисник зазначає про суперечності між формулюванням обвинувачення та викладом фактичних обставин в обвинувальному акті, оскільки обвинувальний акт, направлений до суду, істотно відрізняється від повідомлення про підозру. Так, в повідомленні про підозру зазначено, що обвинувачений вдарив потерпілого, натомість за фактичними обставинами, викладеними в обвинувальному акті, це зробив співучасник. Апеляційний суд за відсутності відповідного клопотання повторно не дослідив обставин справи, а також не надав оцінки викладеному у вироку суду преюдиціальному факту стосовно того, що: «Співучасник безпричинно, кулаком своєї руки, умисно завдав один удар в обличчя потерпілого, у результаті чого спричинив останньому фізичний біль».
Позиція Верховного Суду
ККС ВС залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій. В обґрунтування позиції ККС ВС вказав, що за результатом судового розгляду суд на підставі безпосередньо досліджених доказів дійшов висновку про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, зокрема в завданні потерпілому в обличчя спірного удару.
Зазначення вказаної обставини щодо інших обвинувачених підлягає оцінці судом у межах виділених стосовно них кримінальних проваджень.
У цьому аспекті захист звертає увагу на те, що стосовно співучасника хуліганських дій, ухвалено обвинувальний вирок, яким затверджено угоду про визнання ним своєї винуватості у вчиненні цих дій і з якого випливає, що саме співучасник завдав спірного удару в обличчя потерпілого. Отже, цей вирок має преюдиціальне значення для кримінального провадження стосовно її підзахисного.
Суд не погоджується з такими аргументами захисту, оскільки обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участі інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціального значення для їх справ.
Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила має обмежуватися даними конкретного провадження.
Вирок щодо співучасника постановлений за наслідком затвердження угоди про визнання винуватості. По суті він є результатом специфічної процедури, яка не передбачає змагального дослідження всіх обставин справи. Суд, затверджуючи угоду про визнання винуватості, обмежується лише з’ясуванням обставин, що визначені у ст. 474 КПК.
Тобто, постановлення вироку стосовно співучасника не звільняло суд від оцінки доказів, зокрема щодо заподіяння спірного удару потерпілому, у кримінальному провадженні за обвинуваченням засудженого.
Як зазначено вище, суд, дослідивши докази, дійшов висновку, що спірний удар завдав саме засуджений. Колегія суддів ККС не знаходить підстав сумніватися у цих висновках судів попередніх інстанцій, тому відхиляє аргументи захисту.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
