Факт здійснення боржником грошових переказів на користь стягувача без конкретизації їх призначення як аліментів не може автоматично вважатися сплатою аліментних зобов’язань, навіть за відсутності інших боргових зобов’язань між сторонами. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі від 5 серпня 2025 року у справі № 390/2379/24 (провадження 61-7389св25).
У справі, що переглядалася, при зверненні зі скаргою на дії державного виконавця стягувачка зазначила, що під час розрахунку заборгованості зі сплати аліментів на утримання їхнього спільного з боржником сина державний виконавець врахував сплачені боржником у спірний період суми начебто як такі, що є добровільною сплатою аліментів.
Вона вважала такі дії державного виконавця неправомірними, адже зазначені суми не могли бути зараховані ним як сплата заборгованості за аліментами, оскільки грошові перекази, які боржник здійснював на її рахунок, перераховувалися з метою понесення нею витрат на забезпечення агротехнічного процесу з обробки належної боржнику земельної ділянки.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд виходив із того, що інших боргових зобов’язань, окрім аліментних, у боржника перед стягувачкою немає. При цьому суд відхилив посилання стягувачки на те, що кошти, які боржник сплачував їй згідно з наданими ним квитанціями, вона витратила на обробіток належної боржнику земельної ділянки, оскільки лише одна квитанція підтверджує, що з рахунку, який стягувачка вказала як рахунок для сплати аліментів при написанні заяви державному виконавцю для зарахування аліментів, вона сплачувала за боржника земельний податок.
КЦС ВС не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, зробивши такі правові висновки.
Порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти в розмірі, визначеному виконавчим документом, але не меншому від мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України.
Розрахунок заборгованості аліментів обчислюється виконавцем в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.
КЦС ВС зазначив, що суди не звернули уваги на те, що лише дві квитанції містять призначення платежу, яке дає змогу ідентифікувати грошові кошти як такі, що спрямовані на сплату аліментів, а інші квитанції посилання на аліменти у призначенні платежу не містять. У призначенні платежу в цих квитанціях вказано «переказ власних коштів», що не дає можливості ідентифікувати грошові кошти як такі, що спрямовані на сплату аліментів.
Підсумовуючи викладене, КЦС ВС виснував, що суди зробили помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення скарги, та задовольнив скаргу стягувачки на дії державного виконавця частково. При цьому зазначив, що при розрахунку заборгованості зі сплати аліментів державний виконавець може зараховувати як добровільну сплату аліментів лише ті платежі, в яких чітко визначено призначення платежу як аліменти чи борг на утримання дітей. Грошові перекази з призначенням «переказ власних коштів» без додаткової конкретизації не можуть бути автоматично зараховані як сплата аліментів, навіть за відсутності інших боргових зобов’язань між сторонами.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
