У справі №444/1586/16-К обвинуваченого засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження). Згідно з вироком суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк сім років.
Захисник обвинуваченого у касаційній скарзі вимагав скасувати судові рішення, постановлені відносно обвинуваченого, та закрити провадження у зв'язку з відсутністю складу злочину. Він наголошував на неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність, оскільки обвинувачений діяв у межах необхідної оборони без перевищення її меж, що виключає злочинність діяння.
ВС вказав, що згідно ст. 36 ККУ, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Тому посилання захисника у касаційній скарзі на нерівність між обвинуваченим та потерпілим за їх станом здоров'я, оскільки перший має інвалідність І групи, а другий був здоровий, жодним чином не свідчить про те, що обвинувачений перебував у стані необхідної оборони. Власне, стан здоров'я не свідчить про існування суспільно небезпечного посягання стосовно особи з обмеженими фізичними можливостями, оскільки суд оцінює дії, які передували начебто захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи. У цьому випадку застосування обвинуваченим ножа у відповідь на удар долонею є неспіврозмірним таким діям потерпілого, хоча вони і є неправомірними. Крім того, він не перебував і у стані сильного душевного хвилювання, через який не міг би оцінити відповідність заподіюваної ним шкоди.
Ознайомитись з постановою можна за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» публікувала роз’яснення ККС ВС щодо різниці між спеціально пристосованим і заздалегідь заготовленим для нанесення тілесних ушкоджень предметом.
