Утримання матері-інваліда ІІІ групи та неповнолітньої дитини, а також визнання вини не є підставою для того, щоб призначати ухилянту від мобілізації покарання з випробуванням. Таким чоловікам має бути призначене реальне покарання у виді позбавлення волі, бо це суспільно резонансний злочин. З такою позицією апеляційного суду погодився Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові по справі №629/2438/23 від 22 жовтня 2024 року. Таке рішення ухвалила колегія суддів ВС у складі Олександри Яновської, Станіслава Голубицького та Аркадія Бущенко. При цьому Аркадій Бущенко висловив окрему розбіжну думку по цій справі.
Нагадаємо, нещодавно Верховна Рада ухвалила закон 4033-IX про угоди зі слідством, яким дозволила звільняти корупціонерів з випробуванням, тобто, від реального покарання.
Обставини справи
Отже, в цій справі вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 6 червня 2023 року чоловіка засуджено за статтею 336 Кримінального кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі статті 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 КК.
Суд визнав доведеним, що в березні 2023 року засуджений, отримавши мобілізаційне розпорядження та повістку на відправку для проходження військової служби, не прибув до ТЦК, тим самим умисно ухилився від призову.
Як випливає з рішення суду першої інстанції, чоловік свою вину у вчиненні злочину визнав повністю, у вчиненому щиросердно розкаявся, підтвердив факт і обставини вчинення правопорушення, не заперечував визнати недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Пояснив, що влаштовувався на роботу, де йому сказали, що необхідно пройти медичну комісію. Пройшов медкомісію, був визнаний придатним, йому вручили повістку. Повинен був з`явитися 28.03.2023 до ТЦК, однак злякався, бо раніше не служив, зброю в руках не тримав. Повідомив, що мешкає разом з матір`ю, 1960 року народження, яка є інвалідом 3 групи.
При вивченні особи обвинуваченого судом встановлено, що він має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимий.
Разом з тим, Харківський апеляційний суд скасував вирок районного суду в частині призначеного покарання з випробуванням і призначив засудженому реальне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, а також виключив із мотивувальної частини вироку пом`якшуючу покарання обставину - «щире каяття».
Засуджений подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій стверджує, що суд апеляційної інстанції:
- при призначенні покарання визнав обтяжуючими обставини, які не передбачені статтею 67 КК, а саме: введення воєнного стану; суспільна небезпека; значний суспільний резонанс;
- не взяв до уваги обставини, що впливають на можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням, зокрема, молодий вік засудженого, відсутність судимостей, наявність на утриманні неповнолітньої дитини та матері-інваліда;
- необґрунтовано виключив з вироку «щире каяття», як обставину, що пом`якшує покарання.
Що вирішив Верховний Суд
Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга чоловіка не підлягає задоволенню.
Як вказано у постанові ВС, апеляційний суд, обґрунтовуючи свій висновок про необхідність скасувати застосування статті 75 КК (тобто, не реального позбавлення волі, а покарання з випробуванням – прим. ред.), вказав, що суд першої інстанції у повній мірі не врахував «суспільної небезпеки вчиненого злочину і той факт, що на території України введений воєнний стан», а тому дана категорія кримінальних правопорушень «викликає значний суспільний резонанс», у зв`язку з чим звільнення від покарання з випробуванням не сприятиме виправленню та запобіганню вчинення нових злочинів як самими засудженим, так і іншими особами, а також визнав необґрунтованим висновок про наявність щирого каяття.
Верховний Суд вважає, що визнання засудженим винуватості автоматично не свідчить про його щире каяття, відвертий осуд своєї поведінки і відповідне суб`єктивне ставлення до вчиненого, а його позиція під час судового та апеляційного розгляду щодо посилання на щире каяття носить лише формальний характер, не є послідовною та не ґрунтується на реальних діях обвинуваченого, спрямованих на усунення наслідків своїх неправомірних дій, а отже не може бути визнана як обставина, що пом`якшує покарання.
«Верховний Суд уже зазначав, що у зв`язку зі збройною агресією РФ проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В іншому випадку звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання» - вказав Верховний Суд з посиланням на постанову від 30 квітня 2024 року у справі № 669/398/23.
Отже, на думку Верховного Суду, з урахуванням обставин встановлених апеляційним судом, зокрема, «цінність суспільних відносин, на які здійснено посягання, суспільну небезпеку та характер вчиненого протиправного посягання, висновок суду апеляційної інстанції про призначення покарання у виді реального позбавлення волі є обґрунтованим».
Підстав вважати таке покарання надто суворим Суд не вбачає. Отже, ВС вирок Харківського апеляційного суду залишив без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.
Окрема думка
Разом з тим, один з членів колегії – Аркадій Бущенко, який був суддею-доповідачем, висловив свою окрему думку по цій справі №629/2438/23. Отже, суддя Верховного Суду зазначає наступне.
«Я не погодився з більшістю колегії, яка залишила в силі ухвалу апеляційного суду, який скасував застосування статті 75 КК до покарання, призначеного засудженому.
Суд першої інстанції навів підстави, з яких вважав за можливе звільнити засудженого від відбування покарання у виді позбавлення волі, за умови, що він не вчинить нового злочину і буде виконувати встановлені судом вимоги.
Апеляційний суд не погодився з судом попередньої інстанції з мотивів, які, на мій погляд, суперечать як закону, так і судовій практиці.
Суд виключив щире каяття засудженого, визнане судом першої інстанції, пославшись на те, що «факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак матеріали кримінального провадження не містять даних про намагання засудженим відшкодувати завдані злочином збитки, бажання виправити наслідки вчиненого».
Цей підхід не лише не ґрунтується на вимогах закону, але і прямо суперечить практики цього Суду, який неодноразово зазначав, що відсутність добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не перешкоджає застосуванню статті 69-1 КК, коли такі збитки або шкоду не заподіяно, хоча умови застосування цієї статті більш жорсткі, ніж умови застосування статті 75 КК.
Апеляційний суд не лише не взяв цю практику до уваги, але навіть не вказав, у спричиненні яких наслідків обвинувачувався засуджений і які дії він мав можливість вчинити для їх усунення.
Посилання апеляційного суду на вчинення злочину в умовах збройної агресії також суперечить закону. «Ухилення від призову» є злочином лише «під час мобілізації», що само по собі означає наявність воєнного стану або особливого періоду. Тому обставина, на яку послався апеляційний суд, вже врахована законодавцем при визначенні складу злочину та міри покарання, і не може братися до уваги у питанні про можливість звільнення від покарання з випробуванням.
Також законодавець врахував і необхідність відповісти на суспільні очікування, передбачивши відповідне покарання. У той же час законодавець не вважав за необхідне виключити для цієї категорії злочинів можливість звільнення від покарання з випробуванням, залишивши вирішення цього питання на розсуд суду у конкретних справах.
Крім того, судді мають проявляти стійкість до будь-якого тиску, у тому числі тиску суспільної думки або медіа, і вирішувати справи лише на підставі встановлених фактів і закону, не зважаючи на будь-які зовнішні впливи або публічну критику. Тому посилання апеляційного суду на «суспільний резонанс» як на обставину, яка спонукає прийняти рішення, суперечить цим принципам.
Я не можу погодитися з тим, що рішення апеляційного суду, яке цілковито ґрунтується на неправильному тлумаченні і застосуванні кримінального закону, може бути підтримано Верховним Судом» - вказав суддя.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
