Наявність безсторонності суду для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод має визначатися за допомогою суб’єктивної перевірки, де враховуються особисті переконання та поведінка конкретного судді, тобто, чи суддя виявив будь-які особисті упередження або необ’єктивність в конкретній справі; а також відповідно до об’єктивної перевірки, тобто шляхом з’ясування того, чи сам суд і, серед інших аспектів, його склад, забезпечили достатні гарантії, щоб виключити будь-які законні сумніви щодо неупередженості. На цьому акцентував увагу Європейський суд з прав людини у рішенні від 16 листопада 2023 року по справі «Фігурка проти України» (заява № 28232/22). Нагадаємо, що справа стосувалася питання обов’язковості участі прокурора у судових засіданнях по справах проти водіїв за статтею 130 КпАП щодо відповідальності за керування автомобілем у стані сп’яніння. Зокрема ЄСПЛ вказав на критерії, коли відсутність прокурора не є порушенням Конвенції.
Отже, ЄСПЛ стосовно суб’єктивної перевірки зазначив, що принцип, згідно з яким суд повинен вважатися вільним від упередженості, давно встановлений у прецедентній практиці Суду: особиста неупередженість судді має презюмуватися, доки не буде доведено протилежне. Стосовно типу необхідного доказу, Суд, наприклад, намагався з’ясувати, чи виявляв суддя ворожість або злу волю з особистих причин.
У переважній більшості справ, які порушують питання неупередженості, Суд зосереджувався на об’єктивному критерії. Проте не існує чіткого поділу між суб’єктивною та об’єктивною неупередженістю, оскільки поведінка судді може не лише викликати об’єктивні сумніви з точки зору зовнішнього спостерігача (об’єктивна перевірка), але також може стосуватися питання про його особисте переконання (суб'єктивна перевірка).
Таким чином, у деяких випадках, коли важко зібрати докази, за допомогою яких можна спростувати презумпцію суб’єктивної неупередженості судді, вимога об’єктивної неупередженості забезпечує додаткову важливу гарантію.
Що стосується об'єктивної перевірки, то необхідно визначити, чи існують, окрім поведінки судді, факти, які можна встановити, і які можуть викликати сумніви щодо його або її неупередженості. Це означає, що при вирішенні питання про те, чи є в даній справі законні підстави побоюватися, що певний суддя чи колегія не є безсторонніми, позиція відповідної особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати цей острах об’єктивно виправданим.
Об’єктивний тест здебільшого стосується ієрархічних або інших зв’язків між суддею та іншими учасниками процесу. Тому в кожній окремій справі має бути вирішено, чи є відносини, про які йде мова, такими за характером і ступенем, щоб свідчити про відсутність неупередженості з боку суду.
У зв’язку з цим навіть зовнішній вираз може мати певне значення або, іншими словами, «правосуддя має не тільки здійснюватися, але й бути видимим». На карту поставлено довіру, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості. Таким чином, будь-який суддя, щодо якого є законні підстави думати про відсутність неупередженості, має заявити самовідвід.
Відсутність сторони обвинувачення на усному слуханні може викликати питання за пунктами 1 і 3 статті 6 Конвенції, оскільки це може викликати сумніви щодо об’єктивної неупередженості суду, спонукаючи суд прийняти доводи обвинувачення, і може спричинити труднощі у здійсненні прав обвинуваченого бути поінформованим про «характер і причину обвинувачення», мати «адекватний час і можливості» для підготовки захисту та через підрив здатності підсудного висувати адекватний захист у змагальному провадженні.
Втім, у даній конкретній справі ЄСПЛ не встановив неупередженості з боку судді.
Так, апеляційний суд провів засідання, але не викликав ні прокурора, ні поліцейського, який склав протокол про адміністративне правопорушення. Як наслідок, жодна сторона не підтримала позицію прокуратури проти заявника на слуханні. За словами заявника, цей факт сам по собі викликав сумніви щодо неупередженості суду, оскільки апеляційний суд вимушений був взяти на себе роль сторони обвинувачення.
Однак ЄСПЛ зауважив, що немає жодних припущень про те, що існувала проблема з неупередженістю апеляційного суду за суб’єктивним критерієм, таким як прояви ворожості, особиста поведінка чи використання мови, що вказує на упереджену думку щодо справи.
Щодо об’єктивної перевірки, Суд встановив, що відсутність сторони обвинувачення у провадженні справді може порушити питання в цьому відношенні та спричинити труднощі у здійсненні прав підсудного.
Однак у цій справі ніщо в поясненнях заявника чи в матеріалах справи не вказує на те, що відсутність прокурора на засіданні в апеляційному суді може викликати обґрунтовані сумніви щодо об’єктивної неупередженості цього суду чи іншим чином вплинути на справедливість провадження.
Зокрема, немає вказівок на те, що сам апеляційний суд, за відсутності сторони обвинувачення, вжив заходів, які можна було б витлумачити як взяття на себе ролі сторони обвинувачення, таких як, наприклад, зміна сукупності доказів на шкоду заявнику, надання нових викривальних доказів з власної ініціативи або вилучення певних доказів, наданих стороною обвинувачення.
Немає вказівок на те, що апеляційний суд змінив, за власною ініціативою, обвинувачення, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення, або що він розглядав докази таким чином, щоб припустити, що тягар доказів було перекладено на заявника.
ЄСПЛ також зазначає, що фізична відсутність прокурора під час слухання в апеляційному суді не вплинула на можливість органів прокуратури відповідно до національного законодавства втрутитися, якщо вони вважали це за необхідне, і подати письмові пояснення.
За цих обставин, узятих у цілому, не можна вважати, що апеляційний суд взяв на себе роль сторони обвинувачення або був поставлений у положення, яке вимагає від нього виконання ролі сторони обвинувачення.
Нагадаємо, Європейський суд з прав людини 6 жовтня 2022 року у справі «Бантиш та інші проти України» констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з небезсторонністю суду з огляду на відсутність прокурора під час розгляду справи про притягнення водія за керування автомобілем у стані сп’яніння за ч. 1 статті 130 Кодексу про адміністративні правопорушення.
30 серпня 2023 року Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу №208/712/19 стосовно водія, покараного за керування автомобілем у стані сп’яніння, після того, як ЄСПЛ встановив порушення Конвенції Україною, зазначила, що орган Національної поліції на стадії досудового оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення й так фактично виконує функцію обвинувачення. ВП ВС відмовила в задоволенні заяви захисника про перегляд рішень судів після рішення ЄСПЛ.
Також, як раніше писала «Судово-юридична газета», у Верховній Раді вже з’явився законопроект 10002, яким пропонують запровадити обов’язкову участь прокурора в справах про нетверезе водіння.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
