Як писала «Судово-юридична газета», нерідко Касаційний кримінальний суд Верховного Суду стосовно осіб, які ухилилися від мобілізації, займає позицію, що не можна призначати покарання з випробуванням із застосуванням статті 75 КК, і потрібно застосовувати реальне покарання у виді позбавлення волі (наприклад, справи №629/2438/23, №591/6556/23, №701/1202/23, №625/67/23 тощо). Навіть якщо йдеться про утримання матері-інваліда ІІІ групи та неповнолітньої дитини, а також визнання вини, це, на думку суддів ВС, не є підставою для того, щоб призначати ухилянту від мобілізації покарання з випробуванням, адже «звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію».
Разом з тим, в одній зі справ Верховний Суд все ж залишив покарання з випробуванням в силі. В даній справі суб’єктом злочину виступав чоловік, який працював на об’єкті критичної інфраструктури, і якого не встигли забронювати (постанова ККС ВС від 18 лютого 2025 року, справа №226/1856/23)
Рішення судів
Вироком міського суду від 10 січня 2024 року чоловіка засуджено за ухилення від призову за статтею 336 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. Згідно з вироком суду чоловіка визнано винуватим в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації. Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду – без змін. В касаційній скарзі прокурор просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд.
Позиція Верховного Суду
Висновок суду про доведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, кваліфікація вчиненого за ст. 336 КК в касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи, викладені у касаційній скарзі прокурора щодо неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність через безпідставне звільнення чоловіка на підставі ст. 75 КК від відбування основного покарання з випробуванням та невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, на думку Верховного Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Зі змісту касаційної скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом апеляційної інстанції визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані з суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Так, згідно з вимогами ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно із ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
За правилами ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Інститут умовного звільнення не є імперативним і прийняття відповідного рішення належить до дискреційних повноважень суду, який їх реалізує у кожному конкретному випадку, беручи до уваги встановлені у справі факти, які свідчать про суспільну небезпечність діяння та характеризують засуджену особу.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність оцінювання представниками судових органів визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є нетяжким, дані про особу винного, котрий раніше не судимий, на обліку лікарів-спеціалістів не перебуває, за місцем мешкання негативні характеризуючі відомості щодо нього відсутні, одружений, має на утриманні неповнолітню доньку, яка проживає разом з ним. Обставиною, що пом`якшує покарання суд визнав щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Крім цього місцевим судом враховано соціально значимий вид трудової діяльності підсудного, пов`язаної із забезпеченням потреб ТОВ «ДТЕК …», яке є підприємством вугільної промисловості та критичної інфраструктури в енергетиці, важливість функціонування якого у період дії воєнного стану в Україні є загальновідомою і не потребує доказування та яке періодично піддається ворожим обстрілам.
Також судом першої інстанції встановлено, що 29 липня 2022 року директором ТОВ було надіслано листа щодо бронювання персоналу, у тому числі і водія – підсудного, на ім`я Міністра енергетики України з посиланням на необхідність здійснення робіт для забезпечення функціонування критичної інфраструктури, однак до цього часу питання бронювання не вирішене.
Крім цього, судом першої інстанції взято до уваги відомості досудової доповіді уповноваженого органу з питань пробації щодо обвинуваченого, згідно якої орган пробації оцінює ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик його небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб, як середні. За висновком органу пробації дослідження інформації про особу обвинуваченого та результати оцінки ризиків вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його ймовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення чоловіка без ізоляції від суспільства.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про доцільність призначення покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, оскільки, на переконання місцевого суду, саме таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Перевіривши вирок за апеляційною скаргою прокурора, доводи в якій є аналогічними доводам, викладеним у його касаційній скарзі, а саме щодо неправильного застосування місцевим судом до засудженого ст. 75 КК, суд обґрунтовано визнав їх неспроможними та правильно залишив вирок місцевого суду без зміни, навівши відповідні мотиви ухваленого рішення.
Крім того, як убачається з оскаржуваного судового рішення, колегія суддів врахувала те, що підсудний є працездатною особою, працює на підприємстві критичної інфраструктури.
За відомостями, наданими роботодавцем, підприємство на якому працює обвинувачений, має критичний кадровий стан. Працівників (водіїв транспортних засобів) не вистачає, у зав`язку з чим існує загроза зупинки підприємства, яке має істотний вклад до економічної стабільності у державі, та зокрема під час активних бойових дій на території України, наслідком яких є істотні руйнування підприємств, економічно важливих для забезпечення життєдіяльності держави, у тому числі також і забезпечення Збройних Сил України.
За доводами колегії суддів, неможливість економічної підтримки ЗСУ беззаперечно ставитиме під загрозу саму оборонну можливість держави, оскільки будь-яка діяльність держави вимагає фінансування, та основним джерелом такого фінансування є економічна діяльність виробничого сектору.
Розглядаючи можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, як особи, яка має можливість своєю безпосередньою діяльністю на підприємстві впливати на подальшу роботу цього підприємства, апеляційний суд також врахував те, що щодо чоловіка керівництвом підприємства ТОВ, заздалегідь, 29 липня 2022 року порушено питання про його бронювання, як працівника критичної інфраструктури.
При цьому суд апеляційної інстанції зауважив, що не зменшує актуальності питання виконання військовозобов`язаними свого громадянського та конституційного обов`язку із захисту держави, та зазначив, що у даній конкретній ситуації економічна неможливість забезпечення збройних сил є безпосереднім чинником їх подальшого існування.
На переконання колегії суддів, безперебійна діяльність критичної інфраструктури та захист держави є невід`ємними частинами, між якими слід зберегти справедливий баланс.
При цьому, суд апеляційної інстанції наголосив, що звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням не несе для нього позитивних наслідків у майбутньому, оскільки він є особою, яка матиме судимість із певними юридичними наслідками, при цьому відповідно до вимог ст. 76 КК протягом двох років має виконувати покладені на нього обов`язки, тобто перебувати під тягарем кримінальної відповідальності за їх невиконання.
Отже, Верховний Суд ухвалу Дніпровського апеляційного суду залишив без змін, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
