Чоловіка, який має утриманні неповнолітню дитину і матір пенсійного віку, а також отримав свого часу тяжку травму та мав поганий стан здоров`я, притягнули до відповідальності за ухилення від мобілізації.
Деснянський райсуд Чернігова засудив чоловіка за статтею 336 Кримінального кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Однак на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки з покладенням відповідних обов`язків. Ухвалою Чернігівського апеляційного суду вирок залишено без змін.
Так, чоловік прибув до ТЦК, де пройшов медичний огляд, за результатами якого був визнаний здоровим та придатним до проходження військової служби.
В цей же день отримав повістку, за якою мав з`явитися 22.11.2023 для відправки до військової частини, за отримання якої надав розписку, але потім не з’явився, та про причину неявки не повідомив. В подальшому уникав спілкування та зустрічей з працівниками ТЦК та правоохоронних органів.
У касаційній скарзі до Верховного Суду прокурор поставив питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції через м`якість покарання.
Верховний Суд постановою від 26 лютого 2025 року по цій справі №750/1281/24 касаційну скаргу прокурора задовольнив, ухвалу Чернігівського апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку суддів ВС, апеляційний суд мав вказати причини, чому звільнення цього чоловіка від відбування покарання з випробуванням не демотивує інших осіб, які підлягають мобілізації.
Слід зазначити, що Касаційний кримінальний суд Верховного Суду стосовно осіб, які ухилилися від мобілізації, як правило, займає позицію, що не можна призначати покарання з випробуванням із застосуванням статті 75 КК, і потрібно застосовувати реальне покарання у виді позбавлення волі. Навіть якщо йдеться про утримання матері-інваліда ІІІ групи та неповнолітньої дитини, а також визнання вини, це, на думку суддів ВС, не є підставою для того, щоб призначати ухилянту від мобілізації покарання з випробуванням, адже «звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію».
Разом з тим, як писала «Судово-юридична газета», в одній зі справ Верховний Суд все ж залишив покарання з випробуванням в силі. В даній справі суб’єктом злочину виступав чоловік, який працював на об’єкті критичної інфраструктури, і якого не встигли забронювати (постанова ККС ВС від 18 лютого 2025 року, справа №226/1856/23).
Позиція Верховного Суду
Отже, як зазначив Верховний Суд, задовольняючи у справі №750/1281/24 касаційну скаргу прокурора, положення ст. 75 КК підлягають застосуванню у взаємозв`язку з приписами статей 50, 65 КК, що вимагає від суду переконливо вмотивувати наявність підстав до висновку про можливість досягнення цілей покарання в конкретному кримінальному провадженні.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є обґрунтоване переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на відомостях про вчинене кримінальне правопорушення, характер суспільно небезпечного діяння та обстановку його вчинення, зміст протиправної поведінки та інші обставини, які впливають на встановлення його тяжкості. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.
Призначаючи покарання чоловіку, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, яке відповідно до вимог ст. 12 КК відноситься до категорії нетяжких злочинів, дані про його особу, який уперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання та на утриманні неповнолітню дитину і матір пенсійного віку, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, вік та стан його здоров`я, а також досудову доповідь, у якій орган пробації дійшов висновку про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства.
При цьому суд зазначив, що підсудний у липні 2023 року мав тяжку травму та має поганий стан здоров`я, однак лікарями ВЛК при проведенні його медичного огляду відповідні аргументи обвинуваченого та його медичні документи залишено поза увагою.
Крім того судом враховано і психічне ставлення винного до вчиненого кримінального правопорушення, який негативно поставився до вчиненого протиправного діяння. Разом з цим, щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення суд визнав обставинами, які пом`якшують покарання, а також зважив на відсутність обставин, які обтяжують покарання.
З огляду на особливості кримінального правопорушення й обставини його вчинення, ставлення винного до скоєного, наявність обставин, які пом`якшують покарання, та за відсутності обставин, які його обтяжують, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення покарання у виді позбавлення волі на рівні мінімальної межі, передбаченої санкцією ст. 336 КК України, та вважав можливим звільнити його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК України.
Апеляційний суд, переглянувши вирок суду першої інстанції, вважав, що місцевий суд дотримався вимог КК та погодився з висновком місцевого суду щодо можливості виправлення особи без ізоляції від суспільства, але, в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання.
Однак колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог закону, належним чином не перевіривши доводи прокурора, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення його апеляційної скарги.
Залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, суд не звернув належної уваги на доводи скарги, формально погодився з мотивами суду першої інстанції та вважав, що вчинення чоловіком злочину вперше, відсутність попередніх судимостей, факт утримання неповнолітньої дитини та матері пенсійного віку, з огляду на ступінь тяжкості вчиненого злочину та зміст досудової доповіді, а також те що у липні 2023 року обвинувачений мав тяжку травму та має поганий стан здоров`я, однак лікарями військово-лікарської комісії при проведенні медичного огляду його відповідні аргументи та медичні документи залишено поза увагою, є достатніми підставами для звільнення від призначеного покарання.
Разом з тим, без мотивованої відповіді апеляційного суду залишилися доводи прокурора про те, що дані про стан здоров`я засудженого необхідно оцінювати лише як відомості, що характеризують підсудного та не вказують на можливість невиконання конституційного обов`язку та неявки за повісткою.
Так, апеляційним судом не враховано, що у матеріалах кримінального провадження наявна довідка ВЛК від 21.11.2023, відповідно до якої чоловік не висловив своїх заперечень щодо висновку ВЛК про встановлення йому діагнозу - гіпертонічна хвороба І ст. та те, що він з такою хворобою придатний до військової служби.
Також, чоловік, у разі наявності, на його думку, сумніву щодо правильності висновку ВЛК щодо придатності, мав право, відповідно до п. п. 2.3.3 п. 2.3 розділу І Положення про військово-лікарську експертизу в ЗСУ, затвердженого наказом Міністра оборони №402, звернутись до Центральної ВЛК для перегляду відповідного висновку, однак він цим правом не скористався, що і підтвердив у судовому засіданні.
Водночас Верховний Суд вказав, що судовий контроль за рішеннями ВЛК здійснюється в межах компетенції адміністративних судів, а не судів загальної юрисдикції. Саме адміністративні суди, не підміняючи собою ВЛК та самостійно не визначаючи ступінь втрати працездатності, придатності до військової служби, а також причинного зв`язку хвороби з проходженням військової служби, мають право: оцінювати повноту й об`єктивність проведеного медичного огляду та встановлення причинного зв`язку захворювання; перевірити дотримання процедури проведення медичного огляду та прийняття рішення ВЛК; аналізувати наявність усіх необхідних документів, на підставі яких приймалося рішення; у випадку встановлення недоліків у процедурі проведення медичного огляду або прийняття рішення ВЛК, визнавати незаконною та скасовувати постанови ВЛК із зобов`язанням провести повторний медичний огляд.
Наведене узгоджується з позицією, викладеною у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 12 червня 2020 року (справа № 810/5009/18).
Отже, на думку суддів ВС, оскаржене судове рішення не містить переконливого обґрунтування того, яким чином звільнення від відбування покарання з випробуванням за приписами ст. 75 КК забезпечує досягнення мети загальної превенції злочинів, передбачених ст. 336 КК.
Судді ВС додали, що апеляційний суд «не зазначив, які обставини кримінального провадження переконливо свідчать про те, що звільнення чоловіка від відбування покарання з випробуванням забезпечує реалізацію приписів статей 50, 65 КК, що звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цьому провадженні не демотивує інших осіб, які підлягають мобілізації, не створює в очах громадян та суспільства негативне враження безладдя та безкарності, не знижує рівень військової дисципліни і боєздатність підрозділів Збройних Сил та інших військових формувань».
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
